Глава 12

Почати все з початку. Андрій.

Щось у ній сьогодні не так, вона виглядає яскравіше. Даша не з тих дівчат, хто виставляє на показ свою красу. Її краса якась природна, не показова і проявляється зовсім по-іншому. Кожен її рух просочений витонченістю та жіночністю. Багатьом дівчатам доводиться налагоджувати тонни косметики, відточувати перед дзеркалом манеру поведінки, а то й зовсім вивалювати свої принади через низьке декольте, але їм і на грам не досягти того ефекту, який справляє це дівчисько.

На ній легка блузка з невеликим вирізом, через нього просвічуються тонкі ключиці та маленька родимка. Все, що нижче розглянути не вдається під чорним атласом сорочки.

- Привіт. Маєш гарний вигляд. - Підняв свою щелепу з підлоги.

- Ви теж. Краще ніж вчора. - Надавати б їй по губах.

Ну і як працювати, коли твій погляд постійно повертається до родимки на шиї у студентки. Є ще один момент, який відволікає мене неймовірно. Кілька локонів м'якими хвилями вибилися з зачіски, я ненароком намотав один з них на палець. Даша, захоплена формулами, не помітила цього мого руху, або вдала, що не помітила. Ніяк не вдається розглянути якого кольору у неї волосся, на перший погляд здається русявим, але в пасмах читається мідний відлив. Хочеться прибрати цю безглузду шпильку з її голови й закопатися носом у м'яку копицю її волосся.

Досить, вистачить з мене дві з лишком години тортур.

- На сьогодні все. Вечерю не пропоную. - Ледь вдалося відірватися від неї. Потрібно закруглюватись, хто знає, чим усе може закінчитися.

- Дякую.

- Чай або каву? – Все-таки запропонував.

- Можливо іншого разу.

Вона так поспішала забратися з мого будинку, що заздалегідь викликала собі таксі, хитра зараза.

- Слухайте, я доросла жінка. Вам нема чого хвилюватися, я зараз вийду і під вашим чуйним наглядом сяду в таксі. І все, нічого зі мною не трапиться, вам не потрібно нести за мене відповідальність.

Може, вона на побачення зібралася, а я тут собі нафантазував. І цей її телефон, що постійно вібрує, доводить мене до сказу.

- Доросла кажеш. Якось я тобі про це нагадаю. - Відчинив їй вхідні двері.

Вийшов слідом за нею, про всяк випадок запам'ятав номерний знак автомобіля таксі.

- Може воно і на краще. - Пробубнив собі під ніс і повернувся до будинку.

Товариш запросив мене на якусь вечірку. Я одразу відмовився, але тепер думаю варто випустити пару.

- Привіт, ще раз. - Набрав номер Макса. - Куди там кажеш приїжджати?

Максим скинув мені адресу повідомленням.

- За кілька годин буду. - Запевнив і відключив дзвінок.

Близько одинадцятої години я під'їхав до закладу під назвою «Flirt Bar». Максим зустрів мене на вході та провів усередину. Друг, як завжди, у своєму репертуарі: галаслива компанія, гучна музика і довкола багато дівчат.

- Дивлюся, у тебе нічого не змінюється? – Обвів поглядом присутніх.

- Добре жити не заборониш. – Посміхнувся той у відповідь. – Вип'єш.

- Я за кермом. - Махнув головою.

- Тоді розташовуйся.

Я сів поряд, замовив собі води без газу.

- Хто співає?

- Хрін якийсь, але дівчата он мало не лопаються від захоплення.

Я перевів свій погляд на танцмайданчик, там натовп молоденьких дівчат захоплено зустрічають черговий попсовий мотивчик упереміш з хіп-хопом. Зі сцени горлають двоє хлопців, один у кепці та толстовці, інший з бородою та у чорній футболці з хитромудрим візерунком на ній.

– Їх там два. - Поправив друга.

- І чорт із ними. – відмахнувся той.

Вечір проходить у приємній обстановці, мені вдалося трохи відволіктися, одна з подруг Макса пересіла ближче до мене. Повногруда блондинка водить пальчиком по моїй нозі й не проти продовжити цей вечір на самоті.

Погано те, що на тлі останніх подій у мене походу загострилася параноя. Спочатку мені здалося, що в натовпі я помітив знайому фігурку, а я ж зовсім тверезий. Але через десять хвилин повз мене майнула Ірина, подруга Даші. Виходить, мені не здалося.

Я відсунув настирливу супутницю і вибрався з-за столика. Окинув поглядом приміщення, моя шкідлива студентка сидить за барною стійкою та мило спілкується з барменом. П'є через соломинку якийсь коктейль, і в такт мелодії танцює плечима. Нарешті вона взяла келих і перемістилася трохи далі від натовпу, притулилася спиною до перегородки між залом і коридором.

- Треба буде додати тобі навантаження. - Підійшов зі спини та сперся на поруччя поруч з нею.

- Як вважаєте за потрібне. - Напускним спокійним тоном відповіла і повернулася до мене обличчям.

Відразу помітне її хвилювання, вона явно не чекала мене тут побачити.

Я наблизився і знову доторкнувся до її локона, наслання якесь.

- Ви знову? - Злегка відсторонилася від мене. Виходить помітила.

- У нас з'явився шанс почати все заново. - Залишив її волосся у спокої.

- Що ви хочете цим сказати?

- Мене звати Андрій. - Простягнув їй долоню. Вона засміялася, але руку у відповідь подала.

– Даша.

Я потис руку, протримавши її долоню трохи довше ніж слід.

- Як тобі вечір, Даша? - Запитав, смакуючи її ім'я.

- Нормально, а вам подобається така музика, Андрію? – У тон запитала вона.

- Зізнаюся, не дуже.

- Мені теж.

- Взяти тобі щось міцніше?

- Марно. Пияцтво мені не загрожує, п'ють зазвичай для того, щоб забути чи забутися. Коли я вип'ю у мене голова продовжує розуміти, а ноги не хочуть слухатися, от і виходить зворотний ефект.

- У тебе такий багатий досвід?

– Був грішок. – Відмахнулась, а мені стало цікаво.

- Ми можемо продовжити вечір у тихішій обстановці. – Запропонував залишити це місце.

- Ви не дуже квапите події, Андрію?

- Я мав на увазі, поїхати до кафе. - Пояснив.

- Я зрозуміла, було цікаво послухати як ви викручуватиметеся. - Сміється.