Глава 11

 Незручна ситуація. Даша.

- Ти де зникла? Я тобі вчора телефонувала. - Пристала з розпитуваннями подруга з самого ранку.

- Вибач, не чула. - Збрехала я.

- Сходімо кудись?

– Коли? – Не відразу зрозуміла.

– Сьогодні. А що, неділя, на пари завтра не треба йти.

- Навіть не знаю. – Тягну я.

- Не відлинь, у нас канікули чи що? – Продовжує канючити вона. - І не кажи мені про роботу, у тебе цілий день попереду. У мене є два запрошення на приватну вечірку, там сьогодні якийсь топовий артист виступатиме. Ходімо, такий шанс, якщо вже ти раніше в місто повернулася, то це точно знак, нам судилося піти туди разом.

- Добре, тільки скинь мені адресу, я не знаю о котрій звільнюся. - Погодилася, адже незручно відшивати її вкотре. Вона скоро почне ставити запитання і що я маю тоді їй сказати?

- До речі, а чому ти так рано повернулася і чим будеш так зайнята? - Ну ось, почала. - Ти не закохалася часом, подруго?

- Ні, не закохалася. Просто відвідую додаткові заняття. - Вирішила розповісти правду, тільки не всю.

- Дай вгадаю, вирішила Власову носа втерти?

– Ти майже вгадала. - Яка ж вона далека від істини. – О котрій потрібно прийти на твою вечірку?

- Виступ починається о десятій, але можна прийти й раніше.

- Ти на скільки підеш?

- О дев'ятій планую підтягнутися.

– Я подивлюся, що зможу зробити. Ти тільки телефон тримай увімкненим, я зателефоную.

- До вечора, люблю тебе подруго. - Попрощалася вона.

- І я тебе.

І як же мені тепер усе встигнути? На заняття мені на шосту. Власов знову буде катувати мене години дві. Доїхати додому для того, щоб переодягнутися і повернутися в місто мені не вистачить часу. Доведеться одягатися на вечірку одразу. Вибрала темні джинси з потертостями та чорну атласну блузку. На вечір саме те, і перед Власовим вульгарно не виглядатиме. У сумку кину кілька прикрас, щоб зробити образ вечірнім. Одягати відразу їх не стану, одягну дорогою на зустріч, як їхатиму в таксі. Погано, що фарбуватися доведеться відразу, в машині я цього зробити не зможу. Нічого, легкий стриманий макіяж не впадатиме в очі.

Передчуваючи приємний вечір, я швидко взялася до роботи. Декілька годин пішло на те, щоб розібратися із замовленнями, далі довелося сушити мізки над домашнім завданням, яке дав мені Андрій Васильович. На нього пішло трохи більше часу, ніж я планувала, одна справа, коли над тобою сидить злий викладач і тицяє пальцем у помилки, інше, коли мізкуєш сам. Також довелося перечитати багато матеріалу, пройденого вчора.

Залишок вільного часу я витратила на домашні справи, паралельно клопочусь ще над одним питанням. Що я робитиму, якщо Власов знову захоче відвезти мене додому? Доведеться якось викручуватися.

На збори пішло небагато часу. Я одягла заздалегідь підготовлені речі, нанесла легкий вечірній макіяж. Волосся, як завжди, зібрала в гульку, залишивши вільними лише кілька локонів біля обличчя. Подбала про наявність у рюкзаку пари прикрас та губної помади. Губи теж нафарбую в таксі.

Я прискіпливо оглянула себе в дзеркалі, виглядаю цілком пристойно. Для занять хімією звичайно занадто ошатно, але яке мені діло до того, що там подумає Власов.

- Добрий вечір. – Увійшла до будинку викладача.

- Вітаю. - Витріщився на мене. - Маєш гарний вигляд.

- Ви теж. Краще ніж вчора. - Одягнений він до речі теж досить парадно, на ньому чорні штани й того ж кольору сорочка. Рукави підняті ближче до ліктів, а на зап'ясті красується масивний годинник.

Мабуть, тільки-но повернувся, не для мене ж він так вирядився.

Сьогоднішнє заняття пройшло у стандартному режимі. Спочатку навантажив мене уже пройденим матеріалом, покреслив домашню роботу і почав викладати новий матеріал. Через дві з лишком години Андрій Васильович простягнув мені заздалегідь підготовлений аркуш із новим домашнім завданням. І я зрозуміла, мої муки на сьогодні закінчились. Я чесно намагалася вдуматися в матеріал, але мене постійно відривав гудок мобільника. Ірка дзвонила кілька разів, після того, як я не відповіла, вона почала надсилати мені повідомлення майже кожні дві хвилини.

- На сьогодні все. Вечерю не пропоную. – Порадував Власов.

Я посміхнулася.

- Спасибі вам. - Намагаюся приспати його пильність, не варто сьогодні лізти на рожен.

- Чай або каву? – Все-таки запропонував.

- Ні дякую. Можливо іншого разу.

– Тоді я тебе відвезу.

– Не варто. На мене вже чекає таксі. - Випалила на одному подиху, чекаючи потоку малоприємних слів.

Десять хвилин тому, під приводом, я вийшла в вбиральню і там викликала собі машину, також попросила почекати скільки б не довелося. Це звичайно влетить мені в копійчину, але що вдієш.

- В сенсі? - Дивується.

- Я викликала собі таксі, і воно вже чекає, бачите шашечка світиться. – Тицьнула пальцем у вікно.