Глава 10

Приватні уроки чи щось більше? Андрій.

Мій літак скасували в останній момент, довелося терміново міняти квитки та повертатися додому з пересадками. Поріг власного будинку я переступив десь о пів на шосту. Втомився як собака, не терпиться прийняти душ і завалитися спати. Про те, що у мене на сьогодні призначено зустріч, я забув. Лише коли вийшов із душу, почув стукіт у двері. Я натягнув на себе спортивні штани й пішов відчиняти. Першою думкою було попросити Дашу прийти іншим разом, але коли побачив її червоні від морозу долоні, вирішив потерпіти ще трохи.

Дівчина не розраховувала бачити мій голий торс, збентеженим поглядом дивиться на мене і щось белькоче собі під ніс.

- Вибач, я щойно приїхав. Заходь, я скоро повернусь.

Я залишив її у вітальні, а сам подався в спальню привести себе в порядок, переодягнувся в джинси та футболку. Не варто бентежити дівчину своїм зовнішнім виглядом, між нами й так чорна кішка пробігла.

Декілька чергових фраз і погнали. Я не збирався сьогодні завантажувати Дар'ю, але виходило якось само собою. Вона непогано справляється, та потік інформації, що я їй дав, мізерний в порівнянні з тим, що нам ще потрібно пройти.

Я не сильний у приватних уроках, але сьогодні смакував, навіть втома відійшла на другий план. Не знаю чому, але дівчина діє на мене як червоний плащ на бика. Тільки вона не розлючує мене, ні. Вона мене заводить чи що. І не впевнений, що лише в емоційному плані. Чим більше вона відбивається, тим сильніше мені хочеться загнати її в глухий кут.

Через кілька годин вона виглядає трохи втомленою.

- Втомилася? – Цікавлюся.

- Ні просто.

– Просто що? – Не відстаю.

– Просто все так складно. – Зізналася вона.

Тут я з нею згоден, все справді дуже складно. Варто вже зізнатися самому собі, я не благородний лицар, і щоб не наламати дров, треба триматися від неї якомога далі. "Якщо вийде", - кольнув внутрішній голос.

- Пішли вечеряти. - Вирішив зменшити оберти.

Це була б не Даша якби вона просто погодилася зі мною, то ні, їй обов'язково треба почати сперечатися. Зрозумів, що починаю закипати, вирішив поступитися цього разу і просто відвезти її додому.

- Мороз міцніє. – Настав час змінити тему. - Не замерзла?

– Ні. – Коротко відповідає вона. Куртка розстебнута, і я бачу, як б'ється пульс на її шиї.

Де знаходиться район, в якому живе Даша я приблизно знаю. Майже околиця міста, місця там тихі, ось тільки спробуй дістанься звідти.

- Далеченько ти живеш. Багато часу йде на дорогу?

- Коли як. У середньому близько години чи півтори.

- Тепер зрозуміло чому ти не носиш сукні та підбори. - Сказав, перш ніж подумав.

Вона досить виразно глянула на мене, припечатавши до сидіння поблажливим поглядом. Ось навіщо я її знову чіпаю? Вона як сірник спалахує за одну секунду.

- Не дивися на мене так. Я чоловік і механічно відзначаю такі деталі.

Вона, мабуть, вирішила більше не піддаватися на провокації, демонстративно відвернулася і замовкла. Але страшенно легко помітити, як важко їй дається її мовчання.

- Завтра чекаю на тебе в той самий час.

- Може, варто зустрітися трохи раніше, щоб у вас знову не виникла потреба відвозити мене додому? - Не втрималася від шпильки.

- Я врахую твої побажання наступного разу, але раніше не вийде, я буду зайнятий. - Остудив її запал.

Чим це я буду зайнятий ще не придумав. Хіба відсипатимуся як мінімум до обіду, все-таки переліт тривалістю шістнадцять годин це вам не прогулянка пляжем. Хоча, у мене залишається відкритим питання щодо сумнівного препарату, тож зайнятися буде чим.