Глава 7

 Неймовірна радість. Даша

- Подруго, ти виглядаєш втомленою, у тебе все добре? - Ірину занепокоїв мій зовнішній вигляд.

- Нормально.

- Ти спала цієї ночі? - Розглядає мої синці під очима.

- Кілька годин вдалось поспати.

- Може тобі не варто сьогодні сидіти на парах. Їдь додому і відпочинь. Це скільки ночей підряд ти працюєш?

- Тільки другу.

- Ага. А перед цим ти не спала, бо готувалась до іспиту. Ти так скоро з ніг впадеш, а схудла як. - Тонко підмічено, я справді тримаюсь на останніх силах.

- Не хвилюйся, це були останні термінові завдання. Завтра буде вихідний і я зможу відпочити, а на наступній неділі з легкістю ввійду у звичний темп.

- Дорогенька, на наступній неділі розпочинаються канікули.

- Справді? Тоді точно ввійду. - Запевнила її.

- Щось ти зовсім випала із життя. - Присвиснула вона.

- Це найкраща новина за останній час.

- Ти поїдеш додому?

- Звичайно. Хочу побачитись із батьками, адже вже більше ніж місяць у них не була. Навінь на новорічні свята не приїздила.

- Як я буду без тебе цілих два тижні? Я буду сумувати. - Вона обняла мене.

- Я теж.

Сьогоднішній день проходить повільно і в'яло. У всіх дорожній настрій і ніхто не хоче працювати. Більшість студентів взагалі втекли з останніх пар, а деякі навіть на першу не приходили. Я б теж так вчинила якби не додаткові заняття із Доктором Зло (так я прозвала Андрія Васильовича). Насправді це чудова нагода підтягнути свій рівень знань, але я така виснажена, що сил майже не залишилось.

- Дозвольте. - Я постукала у двері, зробивши перед цим глибокий вдих.

- Ти прийшла? - Наче як здивувався він.

- Ви самі призначили зустріч. - Теж здивувалась.

Він окинув мене поглядом, прикидаючи щось в умі.

- Я пам'ятаю, просто подумав, що раз залік у тебе виставлений, то ти проігноруєш нашу домовленість і звалиш на канікули.

- Заб'єш тут. - Фиркнула у відповідь. - Мені вам ще як мінімум один предмет здавати.

- Дякую за чесність. Ти мені ось що скажи, ти місцева? - Став поряд і склав руки на грудях.

- Ні.

- Ти додому коли поїдеш?

- Залежить від вас.

- Додому хочеш?

- Андрій Васильович, в чому підступ. Я зараз щось не те скажу, потім знову буду розгрібати. - Не витримала я.

- Питаю востаннє, додому хочеш?

- Хочу. - Голосно і чесно відповіла.

- Тоді зробимо так, сьогодні я тобі мізки вправляти не буду. Через день я лечу на конференцію, а повернусь ближче до вихідних. Тобі вистачить часу побути вдома до наступних вихідних?

Від такого розвитку подій у мене щелепа повисла. Я думала, що доведеться жити в цьому кабінеті весь найближчий час. Яка радість, навіть у такої людини є особисте життя.

- Цілком.

- Тоді зустрічаємось в суботу. Приходь на шосту вечора, до того часу я маю повернутись Тримай адресу і мій особистий номер телефона, якщо щось зміниться, я зателефоную.

- То запишіть і мій номер також.

Взяла візитку із його рук і покрутила її в руках. З однієї сторони, на темному фоні надруковані його робочі дані. На зворотному боці, акуратним почерком виведена адреса і ще один номер телефона — особистий. Ого, які почесті.

- У мене є твій номер. Біжи, пакуй речі.

Звичайно, “у мене є твій номер”, - подумки передражнила його.

- Що це за адреса? - Здогадалась запитати на виході із кабінету.

- Веселова, я думав ти розумніша. Я там живу. - Ну ось, краще б не запитувала.

- До побачення. - Буркнула.

- Бувай.

Треба було відразу запхати йому цю візитку у відоме місце, тепер думай цілий тиждень, що це означає. Власов звичайно козел, але хоч тиждень відпочинку мені дав і за це йому вдячна. Так, спокійно, з усім іншим розбиратимусь на місці, а поки насолоджуватись довгоочікуваними канікулами. Не віриться, що уже завтра я побачу своїх маму і папу.