Глава 5

П'ять днів жаху. Даша.

З того моменту як я вийшла з аудиторії закінчився мій сон і спокійне існування на найближчі п'ять днів. З підручниками я засипаю і просипаюсь. Ці довбані формули мені вже мережаться перед очима. Зі мною постійно Рон та Ірина, остання більше для підтримки бойового духу оскільки розбирається в предметі набагато менше нас. Довелось забити на інші предмети та з головою поринути в ненависний мені підручник з хімії.

За ці дні я декілька разів зустрічала винуватця моїх кошмарів в столовій нашого університету. Той з єхидною посмішкою проводив мене поглядом. Смішно йому, гад такий.

Ось і зараз спокійно попиває каву і косить на мене свій погляд. Ми з друзями розмістились за одним зі столиків, щоб підкріпитись, але й зараз переді мною лежить списаний формулами та рівняннями записник.

- Вже краще, але тут варто виправити. - Почули голос за спиною. Ми й не помітили як викладач підійшов і встав позаду нас.

- Дякую. - Процідила крізь зуби.

Андрій Васильович в черговий раз посміхнувся й пішов.

- Чого він до тебе причепився? - Запитує Іра.

Я вирішила не розповідати їй про інцидент, який стався в барі. Ще не вистачало, щоб вся група дізналась по чиїй провині вони зараз відбувають покарання. Раніше у мене ніколи не було секретів від подруги, а про це чомусь розповідати не хочеться. І не тому, що вона комусь розповість, ні, а, тому що вона не раз попереджала мене про мій жахливий характер.

- Даша, зберись. До заліку залишилось два дні. - Вирвав мене із потоку думок Рональд.

- Послухай, ти ж Рональд, чому тебе всі звуть Роном? Наскільки мені відомо це два різних імені. - Стало цікаво дізнатись.

- Ти не дивилась Гарі Поттера?

- Блін, як я відразу не здогадалась. - Хлопнула себе по лобі. - Це все через те що ти рудий?

- Ну так.

Рональд Лейк родом з Америки. Його сім'я переїхала в нашу країну кілька років тому. Рон має спокійний і товариський характер й добре тут влаштувався. Він спокійний і зразковий хлопець, мріє вивчитись на дантиста й у нас на Батьківщині втілити в дійсність свою американську мрію, жити у двоповерховому будиночку, мати сім'ю, собаку та автомобіль.

- Давай потім продовжимо, я більше не можу. - Попросила я.

- Не розкисай, що за шмарклі? - Як уміє заспокоює подружка.

- Тобі й справді варто відпочити.

Насправді Рон мені добре допоміг, тепер мені багато що з матеріалу стало зрозумілішим. Та я й досі роблю купу помилок, постійно щось пропускаю. Скоріше б уже середа, хай уже ці муки скінчаться.

Наступні два дні тягнуться немов гумові, від хвилювання мені не спиться. Я чудово розумію, що це тільки початок і просто так він від мене не відчепиться. Головне щоб до відрахування справа не дійшла, сподіваюсь він не настільки злопам'ятний.

Коли настав день ікс, ранок був неймовірно солодким і прокидатись не хотілось взагалі, хоча попередні ночі я майже не спала. Мабуть, мій організм так втомився, що йому стало наплювати на всі мої переживання.

- Так, дорогенька, розслабся. - Підбадьорює мене Іра. - Ти добре потрудилась, ти молодець і ти впораєшся.

- Мені б твою впевненість.

- Глянь. - Іра кивнула в бік нашої старости. - Он хто підготувався до іспиту як треба.

Що є, те є. Валерія точно підготувалась як треба. На ній високі ботфорти на шпильці, коротка спідниця-пояс і сорочка з екстремальним декольте. Вся така гарна, аж зуби зводить.

- Думаєш з ним такий номер пройде? - Загорілись очі в Ірини.

- З ним не знаю, а з нею пройде.

- Може й тобі варто було б спробувати так одягтись. - Вона прискіпливо оглянула мій зовнішній вигляд. Джинси та кофта оверсайз і поряд не валялись із прикидом Валерії.

- Іди знаєш куди? - Скривилась наче з'їла лимон і пішла до аудиторії.

Зайняла місце на верхніх рядах, як і минулого разу. Попутно помітила, що Валерія сіла в першому ряду, буквально вивалила свої принади на стіл.

Іра залишилась чекати в коридорі, як і інші студенти, які здали залік минулого разу. Вони прийдуть на другу половину пари, так їм було сказано.

- Роздаю вам завдання. - Почав замість того щоб привітатись викладач. - На виконання даю п'ятнадцять хвилин. Потім викликатиму по одному, підходити із заліковою книжкою. Хто отримає оцінку, тихо виходять і приходять з іншими на другу половину пари. Питання є?

Питань нема. В аудиторії настільки тихо, що чути лиш тікання годинникових стрілок на руці Власова.

- Чудово, час пішов.

Студенти втупились у свої роботи. Цей гад добре підготувався, шансів підглянути чи списати у нас нема. Я зазвичай так не роблю, але зараз би не відмовилась, щоб уважний Рон сидів поряд.

- Даша, збери роботи. - Його голос порушив тишу через п'ятнадцять хвилин.

- Я?

Він закотив очі під лоба.

- Зараз, пробачте.

Я зібрала списані аркуші в одногрупників. Деякі не були заповнені навіть до половини.

- Зарічний. - Викликав першого через хвилину після того, як покреслив його роботу. - Три влаштує?

- Так.

З іншими студентами все відбувалось за таким же сценарієм, змінювались лиш прізвища. Старості за старання міг би й четвірку поставити. Мене ж залишив на закуску, викликав останньою.

- Ну що, Веселова, виходь здаватись. - Звернувся до мене коли всі вийшли. На мою роботу він навіть не глянув.

Я мовчки підійшла до його столу. Чоловік вільготно усівся на своєму стільці й дивиться на мене знизу вверх своїми сірими очима. У світло-сірому костюмі виглядає бездоганно. Піджак розстібнутий повністю, а на жилетці вільним залишився один ґудзик, самий нижній.

- Не будемо порушувати традицію. Три влаштує?

- Ні. - Сиплим голосом відповіла я.

- За цю роботу я більше поставити не можу.

- Ви її навіть не дивились.

- Мені це й не треба, я бачу твій рівень.

- Три мене не влаштує, дайте мені додаткові завдання.