Глава 4

Відновлення справедливості. Андрій

Вранці наступного дня я вливаюсь в робочий потік. Все пішло не за планом від самого початку. “Комфарм” повернули на уточнення мій звіт стосовно їхнього препарату, довелось терміново вносити правки. Таке час від часу трапляється, але сьогодні в мене обмаль часу, адже маю на розгляді ще одне замовлення. До всього, ще й залік через годину приймати замість Валерії Павлівни. А ще спати хочеться неймовірно й голова болить після вчорашніх посиденьок.

- Молодь, доброго дня. - Взяв слово декан стоматологічного факультету. Він прийшов сюди щоб представити мене групі як нового викладача.

По аудиторії пішов гул та перешіптування. Декан вийшов, а я підняв очі на присутніх і розпочав свою промову.

- Доброго дня. Мене звуть Андрій Васильович. У мене зовсім мало часу тому обійдемось без письмових робіт. Все просто, виходимо по одному, відповідаємо, повертаємось на своє місце. У кого журнал?

Староста вельми апетитно піднялась зі свого місця, прогнулась через парту і подала журнал.

- Кажуть він такий гад. - Чую тихий голос із верхніх рядів.

- Тихіше, не привертай уваги. - Шепоче інший доволі знайомий голос.

На цей шепіт я й підняв голову та наші погляди зустрілись. Оце так-так, це ж та сама вчорашня група і це противне дівчисько теж тут. Вигин старости повністю вилетів із голови, у мене тепер інша ціль та інші плани.

Дівчина з усіх сил намагається бути непомітною, добре хоч під стіл не залізла. Значить закінчення сесії вони святкували, ну-ну. Подумки відрахував усіх присутніх на вчорашній вечірці, буде вам залік, але першою моєю жертвою звісно ж буде вона. Готуйся крихітко, помилування не буде.

- Ти. Підеш першою. Прізвище?

- Я? - Ставить дивне питання, мабуть, до неї ще не дійшло в яку халепу вона вляпалась. - Веселова. - Назвала своє прізвище.

Так, веселощі тільки розпочинаються. Я розніс її в порох, доклавши мінімум зусиль. Всі мої демони вилізли на поверхню, тримайтесь хлопчики й дівчатка!

- Хто здав, можете бути вільні, даю дві хвилини. - Оголосив після того, як опитав усіх присутніх.

В аудиторії залишилось п'ятнадцять студентів. Щасливці навіть не знають кого дякувати за таку “радість”. Не чіпав лиш Фоміну Ірину, вона донька нашого мецената і мене про неї попередили заздалегідь. Мені й без доньки мецената вистачило крові, але це тільки перший раунд, за надутого індика відповісти також доведеться.

- Не варто нагадувати, хто не закрив всі заліки той сесію вважай не здав. І я особисто подбаю, щоб до наступного семестру вас не допустили.

- Що ж робити? - Запитав хтось сміливий.

- Веселова, а що ти пропонуєш? - Звернувся до винуватиці “свята”.

- Я? - Мала, годі тобі ставити пусті запитання.

- Ти завжди така мовчазна чи тільки зараз? Як вийти із ситуації, що склалась?

- Ми підтягнемо предмет і перездамо на канікулах.

- Підтягнете? Хіба пояс на трусах. - Вона може й підтягне, а от за інших я б не говорив. - Навіщо мені возитись з вами на канікулах? Ви мали пів року на те, щоб освоїти предмет, думаєш кілька тижнів щось змінять?

- Дайте нам шанс, будь ласка. - Попросила староста.

Її слова пропустив мимо вух, тепер дратує ця вискочка.

- Вчинимо так. Семестр ще не закінчився і попереду вихідні. Даю вам п'ять днів на підготовку і на наступну середу чекаю на перездачу.

Зі скислими обличчями студенти потягнулись до виходу з аудиторії, серед них і моя головна здобич.

- Веселова! - Затримав її поки вона не встигла прошмигнути разом з іншими.

- Слухаю.

- Раджу налягти на рівняння, говорити ти й так гарно вмієш.

Ось і відігрався.