Глава 2

Де мої двадцять років? Андрій.

Сидячи за барною стійкою, спостерігаю як голосна компанія ввалилась до бару. На вигляд молоді хлопці та дівчата, студенти скоріше за все. Час уже пізній і всі вони добряче напідпитку. “Ех, де мої двадцять років”, - сумно подумав я.

- Андрію, куди дивишся? - Гукнув мене Макар.

- За студентами спостерігаю. Молодість згадую.

- За студентами чи за студентками? - Сміється наді мною.

- Одне одному не заважає.

- Навіщо вони тобі. Тобі їх в універі не вистачає? До речі, це наші і є.

- Не пам'ятаю таких.

- П'ятий курс, по новій програмі.

- Тоді зрозуміло. - Відпив ковток темно-янтарної рідини.

- То що ти там про молодість говорив?

- Та, то я так. Не звертай уваги.

- Ти всього лиш на років десять за них старший, куди ділась твоя іскра?

- Не знаю, мабуть, згаяв я свій час.

Друг кивнув. Кому як не йому знати, що моя іскра була направлена в інше річище. Кілька разів мене виганяли зі школи за погану поведінку. Та що там казати, мої шкільні здобутки бажали кращого, адже лиш деякі дисципліни давались мені легко, а ті, які не давались... Короче, не забивав я собі голову. З горем пополам мені вдалось закінчити школу та отримати атестат.

Потім була військова служба, про навчання в університеті чи ще де мова навіть не йшла. Молода, гаряча кров кипіла, і весь час тягло до пригод. Армійська романтика швидко вивітрилась із моєї голови. На щастя, там я не встиг нажити неприємностей. Один із генералів, які перевіряли нашу частину, звернув на мене увагу і приструнив мій запал. Мої знання біології він направив в необхідний напрямок і пристроїв мене до медичної частини. Так я став помічником лікаря в військовій частині.

Я не міг дочекатись закінчення служби й відразу після демобілізації став готуватись до вступу в університет. За рік мені довелось вивчити всі предмети, які я завалив чи прогуляв в школі, щоб набрати прохідний бал. Але як кажуть: бачу ціль, не бачу перешкод.

Далі було цікаво: курсові, дипломні, захист, практика. Відпочинку я собі не дав і відразу приступив до науково-дослідної діяльності, паралельно займався викладанням.

Почав давати консультації приватним фармацевтичним фірмам, брати окремі замовлення по написанню формул і схем. Своїх спеців у них теж достатньо, але я володію необхідними зв'язками, практикою та доступом до однієї із кращих лабораторій в країні. Як бонус до всього, такий підробіток несе за собою пристойний заробіток.

У всій цій біготні моя іскра десь загубилася, а юність пройшла доволі швидко. Разом із нею пройшов той час, коли творять безумства. Є в мене думки й на цей рахунок, зате тепер я доцент, кандидат наук, завідувач кафедри. Переді мною відкриті всі шляхи.

Від власних думок мене відірвав шум зі сцени. Біля мікрофона дівчина, одна із наших студенток.

- Зараз буде черговий п'яний писк. - Штовхнув мене Макар.

- Вона виглядає тверезою.

Коли дівчина відкрила свій ротик, я був приємно здивований. Приємний мелодійний голос, добре поставлений. Легко бере високі ноти, й виглядає дуже гарною. Наче нічого такого в ній нема, але очі горять. Вони як намистини блищать на ніжному обличчі. Точена мініатюрна фігурка і волосся медового кольору, шкода що прибрані в якусь невибагливу зачіску.

Пісня скінчилась і більшість присутніх в барі піднялись зі своїх місць під час аплодисментів. Я в їх числі.

Дівчина поспішила за свій столик, але довго там не затримались.

- Вісім коктейлів за шостий, будь ласка. - Почув поряд.

Чарівна виконавиця присіла за сусідній стілець біля барної стійки.

- Тебе пригостити? - Звернувся до неї.

Вона окинула мене поглядом, дивуючись, як такий екземпляр як я міг опинитись в такому місці. В її очах читається питання: “що ти тут забув”, але вголос вона відповідає інше.

- Ні, дякую.

- Що святкуєте? - Кивнув головою в бік їхнього столика.

- Закінчення сесії. - Неохоче відповіла вона.

- То ти студентка?

- Ага.

- Де навчаєшся? - Вирішив підіграти.

- Яке це має значення, це допит?

- Можеш не говорити. - Знизав плечима.

- Я піду?

- Йди. - Провів її поглядом.

- Дякую, що дозволив, індик надутий. - Бурчить собі під ніс, але я почув.

Що за виховання? Промити б їй рота з милом, та шкода, голос приємний.

- Вирішив спробувати щастя? - Кепкує з мене товариш. - Теперішній молодняк такий, палець в рот не клади.

Можна подумати, я не знаю.

Ми допили свої келихи й Макар викликав нам авто. Через пів години я вийшов на вулицю вдихнути кисню. Ой, як вчасно я вийшов.

Двоє хлопців волочать дівчину до автівки, припаркованої поряд. Волочать явно без її згоди, адже та пручається та кричить не своїм голосом.

- Пусти її! - Намагаюсь зупинити чоловіків голосом, та мій крик нічого не дав.

Далі діяв за шаблоном, машинально вибрав із них головного та завдав першого удару. Далі діло техніки, кілька тичок і хулігани кивають п'ятами.

- Жива? - Звертаюся до дівчини, та, від несподіванки, плюхнулась на тротуарну плитку.

- Жива. - Піднялась й почала обтріпувати забруднені речі. - А з вами все добре?

- Нормально. - Відповів, потираючи поранений кулак. - Можу підвезти.

- Хоч ви не починайте. - Скривилась вона.

- Та я так, без інтересу.

- Ще скажіть що по-братерськи.

- Не зовсім. - Чесно відповів їй.

- Отож. Дякую вам за те що вступились, а не пройшли повз, але таким як я поряд з вами не місце. Запевняю, у нас немає нічого спільного. Тож залиште мене, будь ласка, і йдіть куди йшли. - Оце так послала.

Моє обличчя витягнулось від здивування і вигляд у мене зараз, мабуть, дебільний. Відповісти я не встиг, дівчині пощастило — під'їхало таксі й вона застрибнула в салон авто.

- Нарвався? - Вчасно вийшов товариш.