Глава 1

Початок нового життя. Даша.

На сходах біля університету зібралась вся наша група. Дружньою компанією плануємо відсвяткувати закінчення першої сесії і як слід познайомитись один з одним.

Ми всі студенти п'ятого курсу медичного універу і в цьому році більшість груп були переформовані. Навчання відбувається за новою пробною програмою, згідно з якою всі студенти навчались чотири роки по загальній системі, а з п'ятого по шостий всіх розділили за потоками відповідно до майбутніх професій. Оскільки саме в цьому році відбувся “поділ”, то всі групи перемішані, а я взагалі перевелась з іншого вишу. Чомусь за перші пів року приводу для знайомства ми так і не знайшли, тому вирішили зібратись зараз. Краще пізно ніж ніколи, тим більше, що спільне горе (у нашому випадку це сесія), кажуть, зближає.

Добре хоч моя найкраща подруга Іра попала зі мною до однієї групи. Знайомі ми з нею ще зі школи й це єдина близька мені людина, не враховуючи батьків. Самі ми з невеликого містечка, що неподалеку. Коли ми навчались в старшій школі, то сім'я Іри переїхала в столицю. Так склалось, що з початку ми вступили в різні медичні заклади, в різних містах і на певний час наші шляхи розійшлись, та телефонний зв'язок ми підтримували регулярно.

- Ір, це зовсім погана ідея. Замість того щоб готуватись до заліку, ми в пусту витратимо цілий вечір.

- Дашка, тобі нема чого хвилюватись. - Дивується подруга. - Ти у нас відмінниця і всі викладачі це знають. Ти у вівторок склала екзамен з протезування. Не всім відмінникам вдалось це зробити, тим більше з першого разу, і тим більше на відмінно.

- Не знаю. Це ж хімія, а вона мені ніколи не заходила. - Сумніви не полишають мене, адже я не вважаю себе найрозумнішою і точно не входжу в число щасливців.

- Ой, годі тобі. Валерічка тебе валити не буде.

Валерічкою ми називаємо нашу викладачку із загальної хімії Валерію Павлівну.

- Ти там знаєш. Не хочу підставлятись, краще залишусь та вчитиму матеріал далі.

- Не наївся, не налижешся. Дай своїм мізкам трохи відпочити. - Висмикнула з моїх рук конспект. - Хоч один вечер, будь ласка.

- Може й так. - Погодилася з подругою. Забрала конспект назад та заховала його до портфеля.

Мені, раптом, так сильно захотілось відвідати сьогоднішній вечір разом з одногрупниками.

- Ура, я люблю тебе, краля.

Насправді краля у нас Ірина. Ідеально сформована білявка з неймовірними блакитними очима. До питань стосовно навчання відноситься набагато простіше ніж я, адже її батько якась крута шишка в адміністрації, і за сумісництвом один зі спонсорів нашого університету. Тому на всі недопрацювання подруги наші викладачі з легкістю закривають очі.

Я ж нічим особливим похвастатись не можу. У мене немає неймовірно довгих ніг та пухких губ. Зате є звичайні риси обличчя, волосся пшеничного кольору і карі очі. Звичайно я не потвора, я проста, мила дівчина, яка незрозуміло як затесалася в коло міської еліти. Навчання в цьому закладі за рік обходиться в кругленьку суму і не кожний може собі це дозволити. Зрозуміло чому я трясусь над кожним предметом, боячись вилетіти й не отримати омріяний диплом.

- Гайда обирати вбрання на сьогоднішній вечір? - Піддалась на вмовляння.

- У нас намічається шопінг? - Радісно запитує Ірина.

- Можемо собі це дозволити. - Сміючись відповідаю подрузі, а потім додаю: - Раз в рік.

Наступні кілька годин ми провели тиняючись по торговому центрі та приміряючи наряди. На вулиці стоїть мороз і снігу намело по коліна. Зима в цьому році пізня і ми ще не звикли до прохолодної погоди. Саме тому я обираю вбрання закритого типу — милі штанці та кофточку. З певного часу я не дуже люблю привертати зайву увагу до своєї зовнішності та намагаюсь одягатись скромно, але не можу перестати балувати себе всілякими дрібничками.

Подруга ж націлилась на коктейльну сукню. Смак у неї екстравагантний, адже Ірина із тих людей, на яких навіть сідло виглядало б ідеально. Весь її гардероб складається із коротеньких спідниць та платтячок, шифонових блузок різних кольорів та фасонів. Мені не складно залишатись непомітною, оскільки завжди й всюди всі дивляться на мою подругу і мене це більш ніж влаштовує.

- Ти не боїшся відморозити собі дупцю? - Запитала у неї, коли ми засіли “обмити” чаєм наші покупки в одному з кафе.

- Я ж на авто, чого мені боятись. - Відповіла та, запихаючи черговий еклер собі в рот.

- Ти будеш за кермом? - Здивувалась.

- Що ти! Мене батьків водій підвезе. Я планую сьогодні гарненько провести час. До речі, ми й за тобою заїдемо, так що ти можеш вибрати щось більш відкрите. - Останнє слово вона проспівала.

- А куди мені це відкрите потім дівати? - Запитала в тон їй. - Я ходжу в кафе в кращому разі кілька разів на рік. Я підбираю речі так, щоб потім їх можна було кудись носити, а не просто любуватись різнокольоровими ганчірочками в шафі.

- Логічно. Ніколи про це не думала.

- Отож. О котрій зустрічаємось?

- В клубі о восьмій. Значить заїдемо за тобою в о пів на восьму. - Подумавши відповіла мені. Попутно закинула до рота шматочок торта й облизавши десертну ложку, махнула нею як магічною паличкою. - Дж.

- Я бачу й за фігурою ти геть не слідкуєш? - Помахала головою.

- Ах. Що про неї думати.

- Тоді спробуй це. - Я взяла зі спільної тарілки тарталетку з кремом і пригостила нею подругу.

- Смакота. - Іра від задоволення аж примружилась. - Ой, Дашка, у нас зовсім мало часу залишилось. Нам сьогодні треба виглядати на всі сто.

- Сподіваюсь, не років.

- Сплюнь. Тьфу, тьфу, тьфу. - Поплювала через ліве плече, а я повторила за нею.

- Ти щодня так виглядаєш.

- Значить сьогодні виглядатиму ще краще.

- Навіщо тобі це, ти цих людей щодня бачиш? Чи тобі хтось подобається?

- Все ти знаєш. - Підтвердила мої здогадки.

- І хто він?

- Пам'ятаєш Стаса? Ну, такий з темним волоссям.