Хімія для серця
Розділ 27. Тиша, в якій усе зрозуміло
Мар’яна сиділа на лавці біля фонтану неподалік коледжу. Тримала диплом переможця, який ще пахнув друкарською фарбою, і кружку гарячого какао, яку Назар приніс їй одразу після церемонії. Вона мовчала. Він теж.
— Ти виграла, — нарешті сказав він, дивлячись уперед, у нічне місто.
— Так, — кивнула. — Але в голові порожньо.
— Це нормально. Після великої справи завжди так. Мозок втомився. А серце... — він замовк.
Мар’яна повернула до нього голову:
— А серце що?
Назар злегка усміхнувся і нарешті подивився на неї. Його очі були серйозні.
— Серце хвилюється. За тебе. Завжди хвилювалося.
Вона мовчала, але її рука ледь помітно торкнулася його. Він не відступив.
— Я бачив, як ти ростеш. Як перетворюєш реакції в мистецтво. Ти — крутіша за всіх, кого я знаю. Але я бачу, як ти губиш себе в гонитві за ідеалом. І хочу бути поруч не тоді, коли ти перемагаєш, а коли важко.
Вона відвела погляд. Потім знову подивилась на нього. Очі блищали.
— Я боялась, що якщо підпущу когось близько — розсиплюсь, як нестабільна речовина. Але ти... ти, здається, той каталізатор, якого я не врахувала.
Він засміявся:
— Гарна метафора. Дуже хімічна.
— Я ж хімік, — усміхнулась вона.
І вони сиділи мовчки, тримаючись за руки. І в тій тиші було більше ніж у тисячі слів.
#1035 в Молодіжна проза
#352 в Підліткова проза
Відредаговано: 12.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
