Мрія

Агнеса та Єремій вже кілька днів як дітлахи підглядали за сусідками, що наносили на свої рожі кілограми тонального крему та ледве пересували ноги. Їх, спліткарок, дійсно цікавила тільки врода і вдача Агнеси, огірок був заговорений на червоні плями на обличчі і на "плюс 20 кілограмів". Тепер-то жіночки, і без цього не найхудіші і не з найрівнішим личком, перекачувались квартирами як колобки і пудрили весь свій "фейс" кожні десять хвилин.
Воно-то як відбувається, люди, коли бачать ідеальну скажімо людину, приписують їй усілякі гріхи і починають шкоду робити, а як бачать якісь недоліки, то тойді б і раді при кожній нагоді занурити тебе туди носом.
Через кілька днів, після салатику, коли Агнеса та Єремій повертались додому з роботи, їх зустріла компашка гладеньких спліткарок.
— Що? Проявила себе, відьмо? - промовила Ліда.
— Не бачиш, що сталося? - доповнила Олеся.
Поки Єремій намагався стриматись від сміху, Агнеса, теж ледве не сміючись, промовляє:
— На обличчі у вас написано, що ще казати?
Ошаленівші жінки відкривши рота від такого нахальства стояли на дорозі, а через них граціозно пройшла Агнеса.
Єремій, вже невитримаючи напруги, засміявся і ледве не падаючи побіг за дівчиною.
— Відьма!
— Відьма!
Того вечора веселі друзі не могли заснути, через побачені у близь рожі, і скупчившись на кухні почали думати, чим би їм зайнятись.
Взагалі-то, вони звісно-ж думали про зайняття корисними речами, але ну як це так, вони хотілись розважитись іще більше, тому Єремій запропонував гру, в якій сусіди по квартирі могли дізнатись більше одна про одного, гра "Відповідь або дія". Трошки перероблена. Змайструвавши стрілочку з 3 шарів паперу вони змусили її обертатись і почали грати. Потрапила на Єремія.
— Так... Яка твоя найулюбленіша книга?
— "451 градус за Форенгейтом".
— Правда? Зі шкільної літератури?
— Це вже 2 інші питання, крути стрілку.
Знов Єремій.
— Залишаєш питання?
— Ні! Інше!
Хлопець задумався.
— Чому тобі подобається ця книга?
— Бо вона про армію зомбі.
— Що? Не було там зомбі.
— Люди стали зомбі, це образ такий, розумієш? У них немає ніяких цінностей, вони позбавлення вміння мислити.
— Дійсно.
— Крути.
Випало на Агнесу.
— Що можна тебе спитати?...
Агнеса задумалась.
— Я про тебе майже нічого не знаю... скільки тобі років?
— Серйозно? Нічого собі питання.
— Так що?
— 19.
— Ти на 4 роки молодший за мене? А я б і не сказала.
— От тепер я дитина у твоїх очах.
— Подумаєш, біду знайшов, ніби раніше пандак був у моїх очах дорослішим.
Друзі посміялись, а нагиготівшись покрутили стрілку. Єремій.
— О. Так, питання. Твоя улюблена книга зовсім не співпадає з твої образом, коли ми познайомились, яка книга була твоєю улюбленою до нашого знайомства?
— Нічого собі. Що ж... Не було.
— От таки і живи після цього. Нічого не змінилось.
Обертається стрілка, вказує на Агнесу.
— Твій улюблений шкільний предмет.
— Я любив мистецтво і геометрію.
— Як співпало. Ну давай далі.
Стрілка вказує на Єремія.
— Твій найдобріший вчинок.
— Забезпечення місця існування для рудого друга.
— Це ти про мене? Дякую, оце так честь.
Знов посміялись.
Стрілка вказує на Єремія.
— Ким ти хотіла стати у дитинстві?
— У мене не було такого великого вибору, думаю я б була домогосподаркою, хочеш-ні — неважливо. Крути стрілку.
Агнеса.
— Найекстримальніший вид спорту, яким ти коли-небудь займався, якщо займався.
— Їзда на велосипеді по лісу. Кручу.
Єремій.
— Найекстримальніший вид спорту, яким ти коли-небудь займалася.
— Повторюєш мої питання?
— В правилах не заборонено.
— Добре. Стрільба це екстримально і вид спорту.
— Думаю так, хай буде.
Крутиться стрілка і вказує на Єремія.
— А який твій улюблений вид спорту?
— Немає.
— А я так розумію, усі цікавинки життя залишились у тебе в дитинстві.
— Крути давай.
— Кручу, мадмазєль!
— Господи, як же ти спотворюєш це слово...
— Ну треба ж мені поприкалуватись над тобою.
Крутиться стрілка, вказує на Агнесу.
— Моя черга. Коли в тебе день народження?
— 30 травня.
— Тепер знаю. Прекрасно, крути стрілку.
Знов Агнеса.
— Твоя найцікавіша пригода.
— Ось тут то треба подумати.
З нетерпінням чекаючи цілі три хвилини, Агнеса дочекалась відповіді й із захопленням слухала співбесідника.
— Якось я з друзями поїхав до лісу на велосипедах, там треба проїхати біля десяти кілометрів, а тоді можна було побачити струмок та водоспад, невеличкий , там водилась смачнюща риба. Пропускаючи усі дрібниці, описуючі наш шлях туди і подряпані ноги, скажу ось що — жоден з нас, шістьох хлопців, не додумався взяти вудочки і відра або пакети. Чому? А ми, видно, на природу сподівались. Так от вирішили ловити рибу голими руками. Мокрі були всі. Але тільки виловивши кілька рибин зрозуміли, що класти їх нікуди. Тут на допомогу прийшов я, власник міського портфелю. Вирішили запхати усю рибу до мене. Знов пропустивши усе, що пов'язувало мене, воду, рибу і її сморід, пропустивши і те, як мене гамселила бабуся за той портфеля і як я його мив помаранчевим милом, що потріскалось, кажу ще про одну дрібничку. Уся риба була в мене. Приїхавши до села ми розбрелись по домівках, а я, з рибою пішов до себе. Пропускаю сюжет злої бабусі. Вона посмажила рибу, накривши стіл на вулиці я почав з рибинками чекати бабусю, яка ще й досі варила картоплю. Але тут, до мене прибігли хлопця і в нас зав'язалася масова бійка за рибу! Через десять хвилин, з синіми обличчями ми прийшли згоди, що можемо поїсти рибу зараз, разом, а обернувшись, побачили, що одну з рибин вкрав кіт. І як думаєш що? Ми до вечора ганялись за котом і боролись за право володіти рибою. Програли. Тепер ти крути стрілку.
Випало на Єремія.
— Яка в тебе мрія?
— Ти знов питаєш?
— Так. Відповідай.
— Після твоїх історій, я б хотіла пригод; я б хотіла побути Гаєм з "451 градус за Форенгейтом"; побути на свободі; поспати під відкритим небом; знати кожен жарт цієї планети; я б хотіла мати купу хороших спогадів.
Єремій є такою людиною, яка здатна змінювати інших. Він не звикає до навколишнього середовища, він його міняє.