Огірки

Як же давно спліткарки не збирались у Ліди. Просинатись кожен день з розумінням того, що в їх домі живе відьма — дужн важка ноша.
За весь час стільки усього сталося, а Агнесу нічого з хати вигнати не може.
— Ой дівчатка! Ну розповідайте як там, що там? - мовила Ліда щойно її друзі зайшли на поріг квартири.
— Я от була в Італії на минулому тижні, знаєте, так холодно було, що майже весь відпочинок просиділа у готелі...
— Та кого хвилює твоя Італія, що там з відьмою? - перебила Ліда Ганну, - Які новини?
— Це не відьма, а абсолютна повія!
— Точно, Олесе, вона, дівчатка, до себе додому чоловіка завела, он як!
— Тільки чоловіка Олесі увела, а тут вже новий, зрозуміло все з нею! - мовила Вероніка.
— Я дівчата, вирішила все взяти у свої руки і помститися їй! ‐ мовила Олеся тоненьким голосочком.
— Молодець! І як же? - спитала Ліда.
— А я ліфт зламала і на неї помиї вилила, уявляєте, як це їй було? Так вона на мене розкричалась, жахлива жінка! Як так можна! Вона взагалі не розуміє як поводитись з людьми.
— А я, дівчата, їй яйце заговорене підсунула, - з гордістю мовила Ліда.
— А я от волосся своє взяла і нав'язала на нбому вузликів, підклала їй до дверей, так вона і перечепилась! Ото сміху було! - мовила Вероніка.
— Знаєте, у мене багато справ, ще вечерю треба приготувати, я піду, - сказала Ганна і вийшла з квартири.
— А я до ворожки сходила, а вона прокляла її, ось так їй і треба!
До квартири знов зайшла Ганна.
— Скажіть, а навіщо ви проклинаєте людину, тільки тому, що вона гарна?
— Ганночко, наша люба дурепо, ми просто хочемо справедливості, чого це в неї хороша робота і багато, а я на своїй за кожну копійочку дерусь?
— Бо ти тупа як дерево! Вона он університет закінчила, вчилась оно скільки, скільки там... 6 років, а ти що? А ти 9 класів від сили закінчила, а потім пішла чоловіків собі чіпляти, багатих гарних, а сама прищава, товста і на ногах целюліт. Боже, кому я що кажу, ви ж без граму мізків, котіться до чорта, бісите! - Ганна вийшла і захлопнула двері.
— Ви це чули? От, я що казала? Агнеса вже і її на свою сторону переманила.
— Точно! Що плануєш далі робити?
— Є у мене ідея, заговорю їй огірок і всуну до рота, щоб точно з'їла, так усілякі біди на неї градом посипляться.
Ой, а чи не забагато вже бід на неї чекає за дверями?...
Агнеса та Єремій ввечері вже були вдома, готували вечерю, хоча було досить рано. Мовчали. Сьогодні вони проходили поряд з будівництвом і на друзів ледве не впала ціла купа цеглин, зв'язаних між собою. Єдине що їх врятувало, це светр. Светр Єремія зачепився за сумку Агнеси, у неї в руці був гаманець, який викрав якийсь ідіот, а за ним погналась дівчина, тим самим повівши за собою Єремія. Гаманця немає, але хоч з пандаком та крольчихою усе добре. Картку дівчина заблокувала з телефону, а от все інше паперове тепер належить злочинцю.
Агнеса нарізала помідори на салат, по її обличчю було видно, що їй хочеться запхати ніж якнайдалі комусь між ребра. Ще й директор підбішував, він все скорочував і скорочував сроки для створення проекту.
І треба ж було цьому усьому трапитись перед зимою?! Саме це дратувало їх найбільше, бо скоро зима, а на них оце все посипалось. Хоча, поки вони тримались разом, кожен раз одна-одного рятували. Хоча Єремію вдалось проявити себе тільки у справі з кавою:
Сьогодні секретарка директора несла йому каву, але по необережності, ледве не вилила гарячущий напій на дівчину, їй врітувала папка. Саме так, Єремій "вчасно" приніс їй папку із замальовками, від дизайнерів інтер'єру, на яку і вилилась кава. Опіки пройшли повз Агнесу, але замальовки майже не уціліли, за що друзі були гучно й далеко відправлені директором. Ось чому вони так рано прийшли додому.
Дзвінок у двері.
— Кого це нечиста принесла? - спитала Агнеса.
— Було б смішно, якби не було так страшно.
Дівчина підійшла до дверей.
— Хто там?
— Це Ліда, сусідка!
Агнеса відчинила двері.
— Ось, це, так би мовити, подаруночок, від мене та моїх подруг.
— Огірок?
— Так, у нас є такий звичай, кожному, хто прожив тут близько місяця, ми даруємо огірок.
— Один?
— Так це ж традиція!
Агнеса взяла огірок і подивилась на Ліду. Вона заусміхалась, граючи щиру людину.
— Точно, дякую велике! А знаєте, я бачу, наше знайомство було не найкращим, точніше його взагалі не було, приходьте сьогодні до нас, на вечерю.
— Ой дякую! Тільки огірок треба з'їсти просто так, не у салат! При мені, їжте!
Агнеса відкусила шматок і не ковтаючи промовила:
— Чекаю на вас усіх о восьмій!
Радісна Ліда пішла, а щойно Агнеса зачинила двері, виплюнула собі у руку шматок огірка.
— "Їж, їж"! Я що така дурна?
— Ти нарешті запросила когось до себе, окрім мене?
— Так Єремію, коловна страва застілля — салат, з надкушеним огірком. Тобі не їсти, зрозумів?
— Чому це?
— Бо тепер я знаю хто підсунув яйце, хто придумав вилити помиї мені на голову і через кого я спіткнулась, через тоді невідому причину.
— Ця жінка?
— У неї ще друзі є, не забувай. Головне завдання для нас сьогодні — прослідкувати, щоб кожен з'їв хоч трошки салату.
— Зрозумів... страшні ви, відьми, люди.
— В точку.
Коли вечеря була наготована, а гості зібрані за столом. Почалось найцікавіше — гра на публіку усіх присутніх. Але салатик їли усі! Окрім Агнеси та Єремія, звісно ж. А спліткарочки дійсно подумали, що після усіх їх витівок їм раді.
Які ж люди дивні, які ж вони підлі і нахабні.
Після проводу цих вище описаних людей, Єремій спитав:
— Чому, якщо ти раніше зрозуміла, хто вони такі, ти не засунула у рота Ліді, чи як її, той огірок?
— А це не цікаво, вона образиться, накричить, поб'є мої невинні двері, розповість усьому дому і піде до ворожки, ряьуватись від свого ж заговору, а так, вони ще довго не будуть здогадуватись, чому з ними якісь нещастя, зміст яких я й не знаю, а дуже хочеться, - Агнеса посміялась і продовжила прибирати зі столу, ‐ запам'ятай, помста — страва, що подається холодною.
— Запам'ятав, учителько.
— Ще питання?
— Ти знаєш, це ж ти в нас ділова мадмазель і не помічаєш інших. А я вічно незайнятий, як ти мене назвала, пандак.
— Ну?
— Я помітив, що директор скорочує термін виконання завдання архітекторам, які і без цьог ошвидко працюють і виконують прекрасно проекти.
— І що тут такого?
— Він так може заробляти більше грошей, ось дивись, ти повинна була закінчити повністю проект до квітня наступного року, а тепер вже до березня. І це не забаганки замовника. Просто директор постійно такий: "Ми виконаємо раніше, але треба доплатити"; "Архітектор приїде до Вас, за додаткову плату". І я це все почув своїми вухами. Я розумію, що не добре підслуховувати, але і ці "додаткові гроші" йдуть у товсті кишені директора. То я подумав, класно б було звільнитись і не віддати проект 28 лютого. А за цей весь час назбирати грошей і зі спокійною душею піти у мандрівку.
— А ти генератор ідей, мені подобається! Але до цієї дати ще треба дожити. Тому треба забезпечити себе незліченною безліччю усіляких обороняючих браслетів, кулонів. Трави у кишеньки розкласти, святу водичку у ковбочках постійно носити. Як бачиш, у нас повно роботи.
— Ми зробимо дорослу помсту по-дитячому, а тобі ще й ця ідея сподобалась. Але чую нутром, буде складно до цього дожити.
— Це точно...