Тут живуть таємниці

Колеги забрали скриньку додому і самі поспішали в дорогу, бо по темноті їхати не хотілось.
Проїхавши усі ями сіл, що забрало в Агнеси кілька годин, дівчина зупинила машину і, обійшовши її спереду, відкрила другі двері, місця, де сидів Єремій.
— Що ти робиш?
— На свій страх і ризик, буду вчити тебе кермувати, віддай мені Неру, а сам сідай за кермо.
— Агнесо, якщо тобі нас усіх не шкода, може тобі хоч машину шкода, я ж по всіх поодиноких ямах проїдусь, ти знаєш, що це значить? А це значить, що оздоровчого масажу п'ятих точок не буде!
— Менше слів, більше діла. Сідай.
— Ой на що я йду...
Розсілись по місцях.
— Коробка-автомат, швидко навчишся.
— Що?
— Ручку справа бачиш?
— Так.
—  Педалі бачиш?
— Так...
— Кермо?
— Та наче не сліпий.
— Лівою ногою не користуйся, тільки правою. Ліва педаль — гальма, права — газ.
— Ага.
— Щоб поїхати, спочатку натискай на гальма, потім відводь ручку максимально на себе, а потім відпускай усе. З кермуванням розберемось потім.
— А на газ натискати?
— Ні, і без нього поїдемо, натиснеш, як навчу кермувати.
— Добре.
Єремій подумав, трошки замешкався, пристібнув пасок.
— А що перше? - обережно спитав Єремій.
— Спочатку завести машину, ‐ Агнеса повернула ключ, - потім гальма і ручка.
— Ага, ага. А навіщо тобі мене вчити кермувати?
— А може знадобиться? Поїхали!
Єремій виконав усі потрібні дії і, на свій страх та ризик, поїхав. Зі швидкістю 5 км/год він добре оминав усі ями. Майже усі. Можливо тільки кілька. Навчився зупинятись і здавати назад, але їхав повільно. Десь за пів години катання, Єремій зміг непогано опанувати це ремесло, як для початківця. Але попереду був складний поворот і вузька дорога, які вже було видно.
Дорога була на стільки вузенькою, що там могла проїхати тільки одна легкова машина, дві там ледве розминались, а якщо вантажівка якась... то тут надійся тільки на адекватних людей за кермом, бо в іншому випадку, заснеш вічним сном в обіймах свого автр.
Почулось гучне шарудіння гілок дерев об щось, зі сторони тієї доріжки, воно було таким постійним, що здавалось там їде цілий потяг. За іронією долі, цим шарудінням виявивилась вантажівка, яка з гучним супроводженням мчалась на зустріч початківцю. Проблемою стало те, що шарудіння не було чути у машині, а зустрічну машину не було видно за поворотом, тому ні про що не думаючи, Єремій, так само обережно, їхав оминаючи усі дірки асфальту. Сконцентрований хлопчина і не уявляв, що його чекає, а щойно він почав повертати, почувчя гучний гудок, що ніби казав: "Вам кінець!"; друзі і справді б полягли там, якби не Агнеса та Нера, в останній момент, коли Єремій вже заплющив очі, Нера застрибнула у ноги хлопцю і натиснула на газ, коли Агнеса дотягнулась до новачка, вивернула кермо у праву сторону і на великій швидкості вони заїхали у кущі та дерева, не врізавшись у жодне з перелічених. Нера натиснула на гальма, дівчина взвела ручку наверх.
Коли Єремій відкрив очі, заплющені страхом перед смертю, він побачив перед своїм носом чорне волосся і більше нічого. Раптово, Дівчина повернула голову так, що Єремій зміг побачити ще і її профіль.
— Думаю, на сьогодні достатньо, для першого разу не погано, — Агнеса кинула це дуже холодно, вийшла змашини, щоб повернутись за кермо.
Майже весь шлях вони провели у тиші. Але щойно в'їхали у місто, Єремій спитав:
— Що ще вміє твоя кішка? 
— Тобто?
— Вона натискала на потрібні педалі...
—Ти про це? Вона вміє багато чого. 
— Наприклад?
— Слідкувати за їжею чи відварами, що варяться, сповіщати мене про готовність. Вимикати світло. Відчиняти двері. Вмикати фільми на ноутбуці.
— А приносити капці?
— Що за банальщина? Тим більше, в мене вдома немає ляпанців.
— Точно... Це створіння в моїх очах вже не посідає місце кішке, це щось вище за людину.
Агнеса задумалась.
— Знаєш...
— Що?
—  Пам'ятаєш, ти казав про сорт людей, що живуть бо народились і ще не вмерли?
— Вражений, що досі тримаєш це в голові.
— Я подумала над цим, у таких людей немає проблем, життя від них нічого не потребує, бо вони нічого не хочуть від життя. Можливо, це про домашніх котів? Нера квартирна кішка, що вміє тільки їсти та спати, але вона захотіла отримувати щось від життя, дивитись фільми, вчитись готувати, робити все, як люди, а життя захотіло отримувати щось від неї.
— Думаю, ти права.
— Виглядаєш так, ніби хочеш щось спитати, але це "щось" не по темі.
— Справді так. Чому ти нічого не сказала, коли ми були однією ногою у гробу?
— Я сказала.
—Я не про це... Ну... не сварила... не кричала... як на ту дівчинку з помиями.
— Я могла б опинитися на твоєму місці, а на місці тієї білявки — ні.
— Чому ти так думаєш?
— Навіщо мені комусь спеціально виливати на голову помиї?
— Точно... не подумав.
Зовсім скоро друзі були вже вдома і повалившись кожен на своє ліжко дивились на стелю, про щось думали.
Єремій, зрозумівши, що пора спати, вирішив для початку сходити у душ, пішов туди з величезним пакетом, а вийшов у піжамі панди і чомусь забрав чорний халат Агнеси.
Дівчина вийшла до кімнати-холокухні Єремія.
— Що це?! - заливаючись сміхом спитала Агнеса. Це був перший раз, коли хлопець почув її сміх.
— Це, вороно, називається піжама, справжня, м'яка і зручна.
— Я бачу, що це піжама, чому ж ти не купив якусь у клітинку, оного кольору?!
— Мої гроші, моя піжама, іди куди йшла, - наче дуже ображено сказав хлопець.
— Як бажаєте, Ваше пандосвітлість! - не відволікаючись від сміху кинула Агнеса і зайшла до ванни.
Щойно це все відбулось, Єремій побіг до холодильника і дістав звідти морквинку, підійшов до дверей ванної кімнати і почав чекати.
Через деякий час, двері повільно почали відчинятись, а щойно вони дістались стіни, з ванни вийшла Агнеса і повернула голову зі злою усмішкою в сторону Єремія.
— Не бажаєте моркви, міс кролиха?
— Кролик? Ти серйозно?
Панда впала на підлогу від сміху.
Агнесі було нічого надіти, щоб вийти — або піжама кролика, або гола, бо хтось забрав її халат.
Нагиготівшись одна з одного вони згадали про своє останнє діло — скринька.
Друзі сіли за стіл і знов відчинили дерев'яну шкатулку, повну цих ниточок. Переривши як кроти усе це, на самому дні був знайдений дерев'яний хрестик, пузирчик з чимось усередині і якісь замотані трави. Що це?