Нова правда

Ранок наступного дня Агнеса зустріла під лагідне муркотіння своєї кішки. Нера стала частинкою дівчини. Лінива, але до жуті розумна тварина завжди була поряд з господаркою. Вона була ніби людиною, ніби навіть кращою, могла заспокоїти Агнесу або знов розгнівати, допомогти їй, розвеселити чи просто побути звичайною домашньою тваринкою. Вона була єдиною, кого дівчина могла любити.
Зустрівши цей спокійний ранок, Агнеса, як і завжди збиралась їхати на роботу, з повною головою натхнення. Дівчина дійшла до ліфта, натиснула кнопку виклику. Не працює. А все так добре починалось. Що ж, скористується сходами. Але щойно дівчина відкрила двері аварійного, так би мовити виходу, на неї вилилось щось жахливо напіврідке, смердить, тече, ще й щось тверде падало на сходинки. Зі зморщеним обличчям, Агнеса ненаважувалась відкрити очі, але коли цей час настав... Огризки, шкірки картоплі, шкарлупи яєць, загалом ця рідина, яка смердить гірше ніж зіпсована риба, яка, без сумніву, теж там була. Це все потворно стікало з усього тіла дівчини.
— Господи! Пробачте, Агнесо, я не хотіла! Пробачте!
Агнеса з вогненими від злості очима дивилась на Олесю, дівчинку, яка так старанно вибачалась.
— Через тебе я запізнююсь на роботу, через тебе, мої речі зіпсовані, ти знаєш скільки все це коштує?!
— Я... я...
— Що? Що потворо, зайнятись нічим? Що це взагалі таке?!
— Це... це... помиї...
— Помиї, геніально, помиї, вилити мені на голову! Та хай би тобі світу білого не бачити! - Агнеса дала Олесі знатного ляпаса, від якого на щоці дівчини з'явився червоний силует руки з ще черврніми червоними, кров'яними плямами.
— Я ж вибачилась! Навіщо Ви мене б'єте?! - зі слізьми в очах питала Олеся.
— Куди мені прикласти те твої вибачення, щоб мені стало легше, га?!
— Агнесо? - на сходах з'явився Єремій, який був дуже здивований такій поведінці дівчини.
— Відьма! - Олеся ридаючи вибігла на тринадцятий поверх.
Агнеса мовчки, але розлючено пішла до своєї квартири, Єремій послідував за нею. Дівчина поспішала до ванної кімнати, щоб пошвидше змити все це з себе. Руденький залишився у кухні.
— Навіщо ти прийшов? - спитала Агнеса з ванної кімнати.
Єремій підійшов до дверей ванни і сів біля них, до нього швиденько прибігла Нера і почала муркотіти.
— Я намагався Вам подзвонити, але Ви скидали виклик.
— Звісно, мій робочий день ще не почався.
— Я знаю, але замовник проекту, над яким Вас призначили головною, захотів зустрітись о дев'ятій ранку у нього вдома. Я подивився місцезнаходження його дому, туди їхати близько восьмидесяти кілометрів, дорога займе десь півтори години. Це все мені сказав Олег Павлович.
— У мене багато питань. По-перше, директору до голови ідея про те, щоб перенести місце зустрічі, не приходила?
— Як я зрозумів, то замовник категорично відмовлявся, тільки сьогодні, тільки дев'ята і тільки його дім.
— Вже не подобається ця людина.
— Та Вас, я бачу, взагалі люди не імпанують. Навіщо Ви "накинулись" на бідну дівчину, вона аж розплакалась.
— Це нормальна реакція, коли тобі на голову виливають помиї.
— Вона ж вибачилась, можливо вона не спеціально?
— Якого біса тоді вона стояла під дверима мого поверху?
— Ну стояла і стояла, вибач її, ось і все. Тим більше, ми, наче, нікуди вже не запізнюємось.
— У мене є близько десяти хвилин, щоб відмитись, перевдягтись і заспокоїтись. Думаєш, я встигну?
— Чому б ні?
Агнеса вийшла з ванної кімнати у халаті з мокрим волоссям.
— Бо мені ще потрібно висушити волосся, - сказавши це, дівчина пішла у спальну кімнату.
— А з іншого боку, куди та дівчина виносила помиї?
— Ти навчився здраво думати?
— У вашому дворі тільки один сміттєвий бак для переробки усього сміття, можливо тоді, вона це спеціально? Хай там як, а це вже в минулому, немає сенсу хвилюватись.
— Який позитив.
— До речі, твій халат неправильний.
— Що це означає?
— А це означає, що він звичайнісінький, чорний, я покажу тобі справжні халати.
— А що ж з моїм не так?
— Я ж сказав, пізніше покажу тобі справжні халати.
— Чим би дитя не тішилось...
Цікава нота для хавершення розмови.
Через 10 хвилин Агнеса вже була готова до виходу, але от біда, Нера не хотіла залишатись вдома, те й діло чіплялась за кожну можливість піти з господаркою та Єремієм.
— Агнесо, вона ніяк не хоче залишатись.
— Тоді хай іде з нами, не бачу проблеми, ми ж їдемо не в офіс.
— Добре...
— Зараз тільки знайду її нашийник.
Агнеса зайшла до спальні, звідки винесла червоний нашийник.
— Це щоб не загубилась?
— Це щоб була гарною, - з усмішкою сказала Агнеса і закріпила нашийник на шиї Нери, від чого там нявкнула і потерлась об її ноги.
— Мені взяти її на руки?
— Візьми, якщо хочеш і пішли скоріше.
Єремій взяв Неру на руки, кішка зручно вмостилась і трошки заплющила свої жовті очі. Все було знов добре, але щойно Агнеса відкрила вхідні двері і зробила крок на вихід, одразу ж через щось перечепилась, думка того, що вона зараз впаде, осяйнула її голову і дівчина була вже готова до того, що зараз розмаже своє обличчя по підлозі, та в останній момент Єремій вхопив її лікоть і впустивши кішку притягнув до себе.
— Ти в порядку?
— Так, але через що я перечепилась?
— Якась нитка?
— Байдуже, побігли, ми вже запізнюємось.
А ще попереду тринадцять поверхів і добігти до стоянки, де перебував автомобіль Агнеси.
Коли цей шлях був позаду, залишалась тільки година, для того, щоб проїхати 80 кілометрів. Головне, щоб дорога була хорошою.
Поки Агнеса була за кермом, Єремій бавився з Нерою, їй це дуже подобалось, те й діло вертілась на його колінах.
Місцем, де жив замовник, виявився величезний дім біля ріки, чоловік, який не хотів змінювати місце та час зустрічі, знаходився у середині дому і на здивування, виликодушно прийняв гостей. Всі разом вони сіли на кухні, замовник, як пізніше виявилось, Степан Георгійович, пригощав Єремія та Агнесу чаєм та домашнім печивом, яке припало до їм душі. Неру ж ці двоє залишили в машині, бо "Її Величність Кішка" вирішили поспати. Обговоривши зі Степаном Георгійовичем найважливіші деталі проекту, які Єремій старанно записував до блокноту, Агнеса вирішила запитати про дрібнички, які б були по смаку замовнику, але той відповів, що йому без різниці і він хотів би поговорити вже після того, як будуть готові перші, скажімо, замальовки. 
Натяк зрозумілий, Єремію та Агнесі час іти. Але перед цим їм потрібно було подивитись на місце, де навесні буде будуватись готель. Тому вони поїхали туди. Вже прибувши на місце призначення, Єремій і Агнеса стали посеред ділянки і почали розмовляти про проект.
— Ділянка досить велика, ціле поле для ідей! - сказав Єремій з неабияким натхненням.
— Дійсно, давай зайдемо у те кафе, що навпроти, перекусимо, - сказала Агнеса, дивлячись на заклад, що знаходився метрів за сто від них.
Туди й направились, поїли там смачнющих пончиків, а на виході їх зустрічає бабця, саме їх, не збиралась вона у кафе, вона ціленаправлено прийшла до Агнеси і Єремія.
— А я то думаю, куди це мене веде моя прикраса, що я бачу, чорне і біле, змія і миша, - сміючись каже бабця і виймає якусь підвіску, видно її вона назвала прикрасою.
— Що? - із зацікавленістю спитав Єремій.
— Нас не цікавить, - обірвала його думки Агнеса і пішла у сторону машини.
— А повинно, чорнявко! Бачу не так щось з вами, бачу людей, ой багато людей!
Агнеса обернулась до бабці.
— Невинні люди, чисті люди, але це лиш обгорточка, усередині загнило, фу яка гидота, гниль-гниль-гниль, - повторювала бабця обтрушуючи руки.
— Гниль? - Єремію було дуже цікаво, що скаже бабця.
— Так, ще й яка, бачу зміни, ой, навіть вдача, навіть, ой навіть... ой не буду! Як тебе звуть, щось на букву "А", я бачу, що всі у твоїй родині мали ім'я на цю букву, бо сильна енергія, чую і хто ж ти, дитя?
— Агнеса.
— Я бачу вогонь, це не про характер. Багаття, когось спалили, батечко мій, невже люди таким ще займаються?! - перелякано спитала сама у себе бабця: В тебе спалили когось у родині? Ні... бачу, всі так закінчили. Кого зрадили, кого ненавиділи, а кого просто так, ні за що.
— Вбили, спалили?
— Так хлопче, а я бачу, що й ти без батьків залишився, бабуся виховувала, а вже і її нема. Сироти ви, а я й думаю, що вас пов'язує. Щось ще, бачу люди ви різні, а надурити вас хочуть однаково, бо занадто ви чесні, а люди це не люблять, ви ж знаєте? Думаю, так. Бачу, що такі речі траплялись і з Вами вже, і з вашими предками. Щось тут не так.
— Це прокляття? - спитала Агнеса бабцю.
— А ти швидко зрозуміла, думаю так.
— Але чому тоді моя бабуся померла своєю смертю?
— Не знаю, пішліть до мене, там є такі дрібнички, які хочете, ще й подалі від людських вух будемо.
Так Єремій та Агнеса опинились у домі бабці, чого там тільки не було: кава, зерно, хліб, капці, вода... і все це для ритуалу.
— Кладіть руки у воду зараз подивимось, що з вами було і буде.
Бабця просунула їм таз з водою на стіл, за яким вони розмістились.
— А чому у воду? - спитав Єремій.
— Бо вода має пам'ять, знаєш таке? - сказала йому Агнеса.
— Бачу і ти не звичайна. Точно! Відьма!
— Агнесо, тепер Ви цілком відповідаєте своєму статусу відьми на роботі, - сказав Єремій ледве не падаючи зі сміху, хоча подивившись на серйозний вираз обличчя жінок — замовк.
— Не бачу тут нічого смішного, узагалі мало чого бачу. Зате, Єремію, ти чисте, невинне дитя.
— Чому як відьма, так одразу ж зла?
— Думаю, цим питанням задавались і твої батьки, але більше саме тобі я сказати не можу, бачу тільки як всі померли, через що. А з вами двома — пусто.
— Що означає "пусто", - спитав Єремій встаючи з місця.
— Означає, що я не бачу, як ви помрете, значить перед вами вибір буде, ще й один на двох.
— Я нічого не розумію, про що Ви кажете? - знов питає Єремій.
— Я бачу, що на вас обох прокляття, вже кілька поколінь, закам'яніле таке. І бачу вибір перед вами. В житті нічого не трапляється просто так, живете ви далеко звідси, а занесло вас аж сюди, обох, видно не знали ви про прокляття, його б розірвати якось. А, про бабусю твою, руденький, не знаю, що вона робила, але якось від смерті ховалась добре, щось відьомське, знов пусто.
— Може є якийсь ретуал? - спитав Єремій.
— Є, але я не знаю хто прокляття на ваші роди наслав і це давно було, немає вже цієї людини. Чи людей. Це складно буде.
— А що буде, коли ми нічого не змінимо?
— Пусто, що й з вашими предками, дітки. Ех шкода мені вас, тільки жити почали.
— У нас немає якихось там проблем, нам нічого вирішувати, і не потрібно розривати якісь прокляття, - сказала Агнеса.
— Заспокойся дитино. Немає — будуть.
— А що б Ви нам тоді порадили? ‐ спитав Єремій.
— Агнесо, придивись за сусідками, Єремію, переїдь з гуртожитку, бо бачу вже хочуть щось на тебе спихнути, а щоб це щось вирішити багато грошей потрібно, а в тебе, бачу, їх і так немає. А як куди зберетесь їхати чи йти, беріть із собою кішку, як сьогодні.
— Ви і це побачили?
— Звісно. Дуже добре можна бачити чорні ворсинки на твоїй балій свиті. Ідіть діти, тільки подумайте тричі, перед тим, як щось робити, бо знаєте ж, яку ціну заплатите.
Агнеса і Єремій трошки шоковані, зовсім трохи, пішли до машини, поїхали додому. В машині вони вирішили поговорити відкинувши всі думки про реальний світ і науку, яка б не підтвердила все це. Агнеса запропонувала Єремію переїхати до неї, є диван, там спати буде. А взагалі, Агнесі дуже сподобався сніданок, хлопець досить смачно готував. Тому було вирішено, що вони їдуть до квартири дівчини. Там, пізно ввечері, після вечері, в них відбулась наступна розмова:
— Ти знаєш, як померли твої батьки? - спитав Єремій, трохи боячись реакції дівчини.
— Ми жили у селі, разом з братом мого батька. Тато був мисливцем, поряд з нами ріс велечезний ліс, - Агнеса посміхнулась і продовжила говорити: він часто брав мене із собою на полювання, я навчилась стріляти з рушниці. А мій дядько. Він теж був мисливцем, кращим за тата. Він був в усьому кращим, але чомусь, моя мама обрала не його. Хоча дядько завжди кохав її. Та ніхто цього не знав, окрім мами, батько любив свого брата і подумати ніколи не міг про його зраду, а той кожен день повторював мамі, що коли вона не кине батька, той вб'є його, мене, а потім і її. Уяви, наскільки він її кохав, що аж ненавидів, як можна так вчиняти з людиною, яку кохаєш? Моя мати була гордою жінкою, тому завжди відмовляла, сподівалась на братерську любов. Але одного дня, тато з дядьком вийшли на полювання, але повернувся лише один. Дядько. Він приніс вухо мого батька і поклав на стіл, як зараз пам'ятаю ту картину. Він закричав на весь дім, повторював мамі, що це її останній шанс або вона стає його дружиною, або він вбиває мене. Мама погоджується, але того ж вечора готує вечерю, пишний стіл, тільки йому, він гордовито їсть, лягає спати. На ранок він виходить на полювання, але падає на вулиці, у товпі людей, з його рота бризнула кров і він повторював "Агапія, Агапія..." так звали мою маму, його останнє слово було "відьма". Люди, яким тільки дай привід, рвонули до нашого дому, зачинили з вулиці і спалили. Я була у школі, про те, що відбулось вранці, дізналась із спліток, а потім мені довелось втікати з того села, що забрало у мене все. Я потрапила у дитячий будинок, де провела п'ять років. З тих пір, я ненавиджу людей. Вони злі, потворні, це найгірші істоти цього світу.
— І справді...
— А що сталось із твоїми батьками?
— Я був занадто малим, знаю тільки те, що розповідала бабуся, що вони померли в автомобільній аварії.
Агнеса та Єремій сьогодні дізнались дуже багато нового один про одного. День був занадто довгий, для того, щоб продовжувати розмову, тому зовсім скоро вони вже спали у ліжечках. А Нера, не знаючи до кого піти спати, якось проникла у шкаф Агнеси, де проспала усю ніч.