Навіщо тобі помічник?

Агнеса прокинулась від того, що в кухні щось шаріло. Це точно Єремій, як Агнеса могла впустити в дім малознайому людину? Забере всі коштовності, гроші і втече. Звісно, заплатить за навчання. Дурепа!
На кухні щось впало. Виделка, ніж? Що це? Агнеса піднялась і вийшла з кімнати, з думкою, що зараз уб'є Єремія.
— Добрий ранок! Я вибачаюсь, просто їсти хотілось, а будити Вас не хотілось, але я і Вам приготував, пригощайтесь.
— А я вже сподівалась, що це твій останній день.
— Ви мене вбити хотіли?
Агнеса мовчки сіла за стіл, де були варені яйця, тости, чай і сир.
— Мені так соромно, що я рився у Вашому холодильнику, користувався посудом, пробачте. Але я приніс Вам у жертву сніданок.
Тиша.
— Агнесо Адамівна, я от дорисував фонтан, подивитесь?
Дівчина поглянула на Єремія, ніби готова була вбити, але її рот був зайнятий жуванням яйця, тому вона нічого не могла сказати. А хлопчина знав, що робить, тому він швиденько приніс свій рисунок на оцінення.
— Як Вам?
Ох тигриця... і його з'їсть, вже стільки б наговорила, а ніяк не могла прожувати жовток. Він такий в'язкий, Єремій точно продумав такі деталі наперед. Хоча зараз йому потрібно було почути від Агнеси хоч словечко.
Проковтнувши той набридливий жовток і запивши його чаєм, Агнеса злісно глянула на Єремія, ніби до цього не надивилась, а той, у свою чергу, відволікся від рисунку, повернувся і теж поглянув на дівчину. Агнеса трохи опустила свій погляд від його очей до його лівої щоки. Проспавши на рисунку всю ніч, Єремій почав мати на щоці цілий фонтан від олівця і туші.
— Класне тату, - мовила Агнеса трохи намагаючись не засміятись.
— Тату?
— Так.
Єремій не зрозумів, що сталося і побіг у ванну, дивитись, що з ним відбулось.
— Ну як на нього сердитись? ‐ подумала дівчина і прийнялась розглядати рисунок.
Через кілька хвилин до Агнеси вийшов руденький з дуже засмученим обличчям.
Дівчина почала говорити не відриваючи погляд від рисунка:
— Задумка не погана, але все криве, тут би... - Агнеса подивилась на Єремія. Тату на місці.
— А, так, забула сказати, ручка, якою ти рисував, була перманентною.
— Я вже зрозумів.
Ось так Єремій відправився на роботу з новоспеченим татуюванням. Хоча, хлопець засмутився скоріше не через те, що Агнеса нічого не сказала про перманентну ручку, а через те, що його фонтан був кривим, тим більше на обличчі. Тому про цей випадок руденький не сказав ні слова, тому в машині, по дорозі до офісу, Єремій бубонів на іншу тему.
— От я тут подумав, а навіщо Вам помічник?-зацікавлено спитав хлопець Агнесу.
— Спитай у директора.
— Люблю такі відповіді, все чітко і ясно, але мені цікаво, що Ви думаєте?
— Я думаю, що ти багато говориш.
— А я вважаю, що Олег Павлович готує для Вас якусь грандіозну роботу, як Вам така ідея?
— Ти справді у це віриш?
— Питання від Агнеси, дочекався!
— Забудь, мені не цікаво.
— Гаразд, але Ви висловите свою думку?
— Ти можеш помовчати?
— Замовчу, коли скажете, що Ви думаєте.
Хлопчина, з необережними кудрями і розмальованим обличчям поставив умову Агнесі, відмовитись просто нереально.
— Я думаю, що ти просто доколупався до директора, який поставив тобі нереальне завдання — знайти спільну мову зі мною; а роботу тобі ніколи не дадуть, бо в тебе немає освіти — ось моя думка, ‐ злісно мовила Агнеса.
Єремія трохи розчарувала така думка. Але цей оптиміст ніколи так просто не здається.
— Чому він просто не відмовив мені?
— Щоб не псувати імідж компанії.
— Ви говорите якісь занадто злі речі.
— Я реалістка, а не людина, яка дивиться на все через рожеві окуляри, а тепер помовчи, хоч 5 хвилин, поки їдемо до офісу.
— Мовчу-мовчу, - Єремій повторив рухи, ніби застібує змійку.
Тиша, нарешті, дочекалась.
В офісі (як завжди хлопець без роботи) Єремій підійшов до директора, навіщо ж Агнесі помічник?
— Олег Павловичу, добрий ранок, а я от хотів спитати, а навіщо Агнесі помічник?
— Що хочеш іншу роботу? Пробач, але всі вакансії зайняті, можеш просто йти.
— Та ні, мене все влаштовує, просто цікаво.
— Влаштовує? Що ж, ще тиждень не минув, у тебе є час передумати.
— Добре...
Єремію так і не відповіли. Але коли хлопець думав уже йти, у кабінет директора зайшла його секретарка Марія Андріївна.
— Маріє, підготуйте конференц-зал і запросіть туди архітекторів, у мене є оголошення.
— Зрозуміла, зараз усе зроблю.
Щойно Єремій почув це, одразу ж побіг до Агнеси, озвучувати новину. Натякав, що він був правий і на дівчину чекає якась грандіозна робота. Але що ж там насправді? У конференц-залі, директор зробив таке оголошення:
— У нашої компанії замовили будівництво готелю. Один з вас стане головним архітектором цього проекту і відповідальним за цей проект. Замовник хоче назвати свій готель "Химера", думаю, стиль зрозумілий, тому відповідальною за цей проект хочу назвати Агнесу Адамівну. Це все. Є питання?
Єремій, як помічник Агнеси стояв поряд з нею, тому спитав.
— Якщо Ви призначили Агнесі Адамівні цей проект, тоді чи можна я буду працювати вже за договором, а не на випробувальному терміні?
— Так, - з натягнутою, награною усмішкою процідив директор крізь зуби. Видно, ніхто в компанії не був у курсі випробовувального терміну Єремія.
— Чому Агнесу призначили відповідальною? Вона ще молода, недосвідчена, працює тут менше року, чому не Іван Іванович? Він працює на Вас уже дванадцять років! - викрикнув хтось ставши зі свого місця.
— А як Агнеса отримає досвід без досвіду? - спитав директор.
Який абсолютно зрозумілий абсурд.
На цьому і розійшлися.
Через деякий час вже офіціально працюючий на фірму Єремій підійшов до Агнеси.
— Агнесо Адамівна, директор попросив покликати Вас до себе, щоб дати Вам подробиці проекту.
Дівчина мовчки піднялась зі свого місця і пішла у кабінет Олега Павловича.
— Яке ж у мене все таки прекрасне життя, хоча можна було і "дякую" сказати, - сказав Єремій і пішов у спільний зал. Там він зазвичай міг бути один, міг помалювати, наприклад. Для нього поки не було роботи.
Вже пізно ввечері хлопець підійшов до Агнеси з питанням про наступний урок.
— Намалюй вдома колону, а завтра я буду дивитись і вносити корективи.
— Так точно, мадам, буде зроблено! Гарного вечора і надобраніч! - сказавши це, Єремій поспішив додому.
Агнеса ж поїхала у ветеринарну клініку, забирати Неру. Дівчина дуже сумувала за кішкою, ніби частинку душі відібрали. Але Нера не могла сама так просто захворіти, хто це зробив? Загадка ще не відгадана, хто ж підклав чорне заговорене яйце?