Руденький хлопчина

В офісі до Агнеси підійшов Єремій із філіжанкою кави.
— Агнесо Адамівна, я Єремій Євгенійович, можна просто Єремій, чи можу я Вас запросити на каву? Познайомимось, бо нам доведеться працювати разом.
— Пробачте, але у мене багато роботи. І ще, я не люблю каву.
Цей посміхайчик з рудим кудрявим волоссям, був трохи вищий за Агнесу на підборах, на її фоні він виглядав дуже контрастно. А ще цей портфель, з часів школи та маленька філіжаночка кави в його руках виглядали дуже мило. Він був схожий на маленьке наївне кошеня, котре зовсім не боялись злої пантери.
Відсьорбнувши трохи гіркої кави він перекривився і сказав сам собі:
— Ні, сам я цю каву не вип'ю.
Поряд, до свого робочого місця, йшов дядько Іван, так його звикли називати у колективі, Єремій же, вирішив завести з ним розмову і розпитати про Агнесу.
— Добрий ранок, а я от новенький, Єремієм звуть, - посміхайлик простягнув руку.
— Ласкаво просимо, мене можеш звати дядько Іван, дуже приємно, - мовив новий приятель Єремія з натягнутою до вух усмішкою.
— Чи можемо ми якось зустрітись, поговорити, можливо дасте мені якісь поради?
— А давай в обідній час, знайдеш мене у кафе на першому поверсі (офіс знаходився на шостому поверсі тридцятиповерхового будинку).
— Дякую Вам, до зустрічі.
— До зустрічі.
Посміхайчик швидко заводить друзів, дуже привітний хлопчина, але з Агнесою щось не дуже виходило
Але погано те, що так-як хлопець на побігеньках залишився без жодного доручення, йому потрібно було швидко придумати спосіб, як задовольнити Агнесу, щоб йому дали завдання, не вигнали з роботи і ще й заплатили гроші.
Єремій почав грати у так званий "Морський бій".
— Кава — мимо. Не любить каву, значить любить чай, - подумав собі хлопчина і метнувся кабанчиком за чашечкою чаю у кав'ярню, приніс Агнесі: "може тоді чаю?"
— Я не люблю чай із цього кафе.
Оце так розчарування... Повернувшись від робочого місця дівчини, Єремій обурено пішов назад у кафе.
— "Я не люблю чай із цього кафе" — тоді вона любить чай з іншого кафе! У яблучко!
Ось так Євремій проводив свій вільний час. Намагався задовольнити Агнесу. Але вже скоро настав обідній час і як посміхайчик з дядьком Іваном домовились зустрітись, так і зустрілись. Дядько Іван розклав на столику свої термосочки з їжею, які йому приготувала дружина і прийнявся їсти усі покладені туди макарони та котлетки та відповідати на запитання нового офісного хлопчини.
— А скільки тут працює Агнеса?
— Взагалі вісім місяців, але вона тут ще рік підробляла.
— І це так швидко стала успішною? - здивовано запитав Євремій і нахилився до дядька Івана.
— Отож! Бачив її проекти? А випускний проект? То щось неймовірне! - нахиляючись до свого друга мовив Іван.
— Ви так здивовано кажете, ніби перший раз бачите такі рисунки.
— Дійсно вперше, я б не сказав, що вони дуже гарні, вони скоріше химерні. Готичний стиль, романський, жодного натяку на щось сучасне.
— Мені здавалось це щось типу класики, і не так дивно.
— А чому так розпитуєш?
— Олег Павлович найняв мене на роботу помічником Агнеси, а я в душі не знаю, що вона з себе представляє.
— Не думаю, що їй потрібні помічники, - мовив піднявши одну брів дядько Іван і відкусив шматок котлети.
— Та і я вже такої думки, але за це мені заплатять добре.
— І ти впевнений, що не втечеш після тижня роботи з нею?
— Як я можу втекти? Я ще навіть не працював.
— Не знаєш, на що йдеш, ну, допоможу чим зможу, а там... Бог його зна...
— Ви так кажете, ніби я йду на війну без бронежелета.
— Так і є... Добренько, піду дороблювати проект, або босс усі мізки мені чайною ложечкою повиколупує.
— Дядько Іване, останнє питання...
— Кажи.
— Не знаєте тут якогось чайного магазинчику?
— Чайний магазинчик? Знаю, я туди кожні вихідні з дружиною заходжу, дай мені свій номер телефону, я надішлю геолокацію.
— Дякую Вам!
Наш швидкий Єремій, давши номер дядьку Івану, який надіслав йому потім геолокацію, вже через десять хвилин стояв перед Агнесою і зачаровано слідкував за доробленням її ескізу.
— Як ти думаєш, ти мені заважаєш?
— Якщо Вам цікаво, про що я думаю, то тоді чому на цьому будинку, на Ваших колонах зображені чорти і коні? Як можна жити в такому страшному домі? Але з іншого боку, я б тут фонтан зробив або виростив посеред двору дерево.
— Єремію...
— Що?
— Тобі зайнятись нічим?
— Нічим, дай мені роботу, я відчеплюся.
— Добре, ось, - кладе на стіл купюру у 200 гривень: піди у магазин і купи корм для котів.
— Але...
— Ти ж хотів собі роботу?
— Так точно, зараз піду і куплю!
Не довгим було його щастя, прийшовши до магазину, хлопець усвідомив, що не знає який купувати корм, а Агнеса не дала йому свій номер телефону. Повернувся назад.
— А який корм купувати? Не пам'ятаю назви, той, що в жовтій упаковці.
— Добре, дайте мені свій номер телефону, я подзвоню.
— Дзвонити у час роботи заборонено.
— Я напишу.
— Забула телефон вдома.
Посміхайчик змирився. Пішов у магазин вдруге. Приніс кілька жовтих упаковок корму, на які вистачило грошей.
— Ось.
— Моя кішка не їсть сухий корм, візьми інший. Згадала, він повинен бути із чорною стрічкою.
— Добре.
І побіг Єремій за кормом, обміняв покупки на гроші, побачив, що в магазині немає корму з чорною стрічкою і знов повернувся в офіс.
— Немає там такого.
— Тоді подивися в іншому магазині.
Бігав туди-сюди, забрав у найбільший супермаркет у місті, подивився в інтернет магазині. Нема. Ніде.
— Обдурити мене захотіла, ще й у таку холодну погоду ганяє, добре, обман на обман.
Купив чорний маркер і корм із синьою стрічкою.
— Буде тобі чорна стрічка.
До кінця робочого дня встиг до офісу і віддав корм Агнесі. Та з неабияким здивуванням поглянула на бігуна, який приніс упаковку корму з чорною стрічкою.
— Ваш корм.
Агнеса подивилась на Єремія з таким поглядом, ніби хлопчина купував котячу їжу для неї, а не для її кішки. Коли цей погляд проліз під шкірою руденького і добрався до самого мозку, він зрозумів, що то означає і вже встиг уявити собі картину, де Агнеса жує котячий корм. Це все відбулось часом в три секунди, в які Агнеса встигла підійти до Єремія і забрати корм, не дивлячись на нього подякувала, але вона це зробила так, що здавалось, краще б пішла туди, куди збиралась не проронивши ані слова.
— Агнесо Адамівна, давайте познайомимось, ще раз, запрошую Вас на чай, я знаю хороше кафе.
Сьогодні дівчина відчула багато здивувань, а тут ще й чай.
— У мене немає на це часу.
— Та чим же Ви займаєтесь, Ви ж не зайняті нічим окрім роботи.
В яблучко. Ніби можна б було знайти ще купу аргументів для виправдання Агнеси, але вона погодилась, подумала, що зможе випити новий чай, хай буде.
Вже у кафе, дівчина почувалася як знаменитість на інтерв'ю. Замовивши чай, Єремій прийнявся записувати усі подробиці життя Агнеси у свій блокнот, для кращого уявлення, як з нею працювати. Дівчина ж неохоче відповідала на поставлені питання і жалкувала поо свій вибір піти до цього кафе.
— Перше питання, скільки Вам років?
— Двадцять три.
— Як цікаво, зазвичай жінки відповідають, що це некоректне питання.
— Я не розумію навіщо це тобі.
— Не знаю, можливо десь знадобиться... Так, наступне питання, який Ваш номер телефону.
— Я не брала із собою телефон.
— І що? Якщо Ви мене ще раз попросите кабанчиком збігати за кормом для Вашої кішки, то я так не витримаю, бо це в мене забере багато енергії, я захочу їсти і з'їм той корм.
— Ось, - поки Єремій розповідав про свою голодну трагедію, Агнеса написала свій номер телефону на серветці і дала Єремію. Ручка завжди була у її сумці.
— Так краще. Тоді переходимо до наступного питання, у Вас є хобі? Улюблене заняття?
— Люблю куховарити.
— Як цікаво... Які є домашні улюбленці?
— Кішка, Нера.
— Нера? Nero... чорна з французької? Вона чорна?
— Так. 
— Як символічно, тоді наступне питання, де Ви шукаєте натхнення?
— Ніде. Ти взагалі про роботу питаєш?
— З Вашими запросами, мені взагалі про Вас потрібно знати кожну деталь: о котрій Ви прокидаєтесь; що їсте на сніданок; що ви не їсти і не п'єте; о котрій приїжджаєте на роботу; над якими проектами зазвичай працюєте; коли...
— Досить, я даю тобі шанс задати останнє, єдине питання, одне. 
— Добре... Яка у Вас мрія? -так дивно, а це ще йому де знадобиться?
— Немає.
— Як?! Людина не може жити без мрії!
— Я ж якось живу, бачиш, навіть п'ю чай.
— Хоча Ви праві, багато людей живуть без мрії, цілі. По принципу "Живу бо народився і ще не помер", - Єремій трохи засумував, сказавши це: можливо Ви хочете задати мені питання? Я поки сходжу помию руки, а Ви подумайте.
Що ж там думати, тікати потрібно, ще Агнесу будуть життю вчити. Поки Єремій відійшов у вбиральню, дівчина підійшла до барної стійки, ще раз подивилась на асортимент чаю і розплатитися за обох. Після чого, залишивши шлейф дорогого парфуму, вийшла з кафе.
Єремій, повернувшись вже з чистими руками, здивовано подивився на столик, за яким нікого не було, друге здивування до руденького прийшло тоді, коли він дізнався, що за нього вже розплатитися Агнеса.
Дівчина ж, прийшовши додому, залюбки поийняла душ, перевдяглася у зручний домашній одяг і згадала про корм, закатила очі і покликала Неру:
— Неро! Йди-но суди сьогодні у тебе буде маркеровий корм.
Кішка, яка залюбки вже бігла до миски, різко зупинилась, що аж заскрипіла підлога. Агнеса провела пальцем по чорній стрічці, яка раптово стала синьою.
— Корм з рибою. Не існує корму з чорною стрічкою, ‐ сказала Агнеса, насипаючи корм у миску Нери.
Поки кішка вечеряла, дівчина пішла до своєї кімнати, готуватись до сну.
Вже коли Агнеса лежала на ліжку, до неї застрибнула Нера, трохи, зовсім нечутно, муркочучи, вляглась біля неї.
— Неро, сьогодні зі мною розмовляли більше, ніж за весь останній рік.
Кішка здивовано поглянула на свою, не менш здивовану, господарку.
— Він проганявся за твоїм кормом по всьому місту, не знаючи, що такого не існує, а потім намалював чорну стрічку маркером.
Кішка чхнула. Правду каже.
— Потім знайшов кафе з різними сортами чаю і розпитував про мене. Спочатку скільки мені років, потім попросив номер телефону, про тебе питав, про натхнення, а потім ніс якусь маячню про те, що людина не може жити без мрії. І ні разу, ні разу за сьогодні не побажав мені нічого, ні поганого, ні хорошого. Якщо ти розумієш про що я. Як ти думаєш людина з глузду з'їхала?
Взагалі, будь-яка інша людина сказала б що тут навіжена Агнеса, дівчина, що розмовляє з кішкою на, грубо кажучи, тему сенсу життя.
На цій прекрасній ноті Агнеса вимкнули світло у кімнаті і лягла спати під музику муркотіння Нери.