Спліткарки тринадцятого поверху

— Приперлась тут, розумієте, на підборах, у сукні, а зачіску бачили?
— Так, взагалі жах, а кішка її? Чудовисько!
— Ледве не знепритомніла, як чорт, очі жовті, хутро чорне! Ох! Відьма!
— Відьма!
— Відьма!
— Ще й мітлу якусь до квартири запхала.
— А ще й у цієї Агнес-с-си і волосся чорне, як у кішки!
— Страшна така!
— Якби страшна, то ще хай, а тут, гарна, зростом десь метр сімдесят, тонка талія, пишні груди!
— Кажу вам, приворожить наших чоловіків - уведе!
— Пишні груди! Не мати мені таких грудей!
— Олесе, чому рюмзаєш? Ану заспокойся, нам потрібно думати, як ту відьму виселяти! - сказала Ліда, штовхаючи Олесю у бік.
— Ви вже пів години обзиваєте Агнесу відьмою, а дільного я ще нічого не виписала!
— Дійсно, Лідо, що ти нам пропонуєш?
— Нарешті, Ганно, хоч хтось, Лідо, мені здається, що потрібно до неї придивитися, можливо вона хороша, а можливо й справді  відьма, тоді...
— Підемо до гадалки? Я боюсь гадало-о-ок! - знов заплакала Олеся.
— Пригледімось, але коли вона уведе у вас чоловіків, буде вже пізно щось змінювати! - обірвалася Ліда.
— Вероніко, що ти думаєш?
— Мене лякає тільки її кішка.
— Добре. Подивимось, що вона робити буде, як поводиметься, а тоді вже і думати будемо, але я вас запевняю, вона точно відьма. Тепер йдіть звідси! - сказала Ліда і випхала чотирьох жінок зі своєї квартири.
Так пройшов для сусідів Агнеси день її неповного переїзду, бо ще потрібно підписати договір у нотаріуса і усілякі такі хлопоти. 
Але попереду були вихідні, а на дівчину чекали усілякі домашні речі, яких ще не було в її новому домі...
Магазин — баночки-скляночки. Базар — трави-квіти. Ще ниточки усілякі, ягоди, таке, дрібниці життя. А от з нормальних речей, потрібні були їжа, рослини, тарілки, кастрюлі, ложки, виделки, постільна білизна... гігантська машина тендітної дами була заповнена повністю. А от як вона це все донесла, на підборах, на тринадцятий поверх, відомо тільки спліткаркам.
— Відьма, - шепітом із-за дверей квартири Ліди.
— Точно відьма!
А от у домі Агнеси тихо, спліткарок не чути.
Дівчина прийнялась готувати обід, а от після, почала робити відвар для волосся. У хід ішли усілякі трави, куплені на базарі. На найцікавішому місці, де слід було не прогавити момент кипіння, задзвонив телефон
— Неро! Неро! Зла кішко, підійми свою ліниву котячу дупку і допоможи мені слідкувати за відваром!
Сонна Нера вийшла з-за кутку спальні і ледве-ледве переміщуючи лапи та позіхаючи пішла до Агнеси.
— Неро!
Кішка пришвидшити хотьбу, побігла до плити, де стояла кастрюля з відваром, і застрибнула на стільчик, що їй поставила Агнеса.
— Ох, Неро, - витираючи руки об рушник: кому там не спиться? - взяла трубку: Ало?
— Агнесо Адамівна, це Олег Павлович, дзвоню з приводу Вашого проекту, вибачаюсь, що у вихідний день, але замовник сказав, що проект будівлі повинен бути в нього на руках тридцятого січня, що на два тижні раніше, впораєшся?
— У мене є ще шістнадцять днів, звісно, можете на мене розраховувати.
— Добре, тоді гарних вихідних.
— Так, гарних вихідни х, — Агнеса скинула виклик.
— Що це так шипить?... Мій відвар!!!
Дівчина рвонула на кухню, де на стільці безпардонно спала Нера, а відвар накрився мідним тазом.
—Ох Неро...
Тим часом у квартирі Ліди, була скликана друга, так звана, нарада, де Ганна розповіла про нову відьму багато нового, бо, як виявилось, вчились вони в одному університеті.
— Так от дівчата, вона архітектор...
— З чого ти це взяла?
— Ой дівчата... Продивлялась я свій випускний альбом і бачу таку чорну випускницю позаду.
— Агнеса?
— Отож! Придивилась я, справді вона, випускниця архітектурного факультету!
— І навіщо ти нас зібрала? Тільки заради цього? Що тут цікавого? - мовила Ліда.
— Почекай, так значить, вона така багата, успішна, а працює менше року?! - здивовано закричала Вероніка.
— Відьма!
— Відьма! Неможливо так просто стати успішною!
Відкривають двері у квартиру Ліди і в них влітає Олеся.
— Дівчата, я таке бачила, таке бачила! Ох страшно, ох у страху будемо жити!
— Що там теке? Кажи! - промовила Вероніка.
— Ой запізнилась я до вас, а проходжу квартиру цієї відьми, бачу, висить на дверях пакетик, я ж то думаю, що це таке, а нумо дай подивлюся... А там! О-о-ой!...
— Та що там було?! Кажи! - Ліда злісно.
— Заглянула, а там усілякі травки, колбочки і головне, жаб'ячі лапки і вухо кролика!
— Ох!
— Відьма!
— Точно відьма!
Ось так пройшли вихідні, Спліткарки піднімали на вуха весь поверх і бабусь будинку, а Агнеса варила потрібні їй відвари.
А от у понеділок, сталася така картина. Коли Агнеса поспішала на роботу з кресленнями і замальовками дому, дівчата знов скликаються ранкову нараду, і поки Агнеса їде на роботу, про неї з'явилась нова сплітка:
— Бачили, в руках у неї що?
— Точно відьомські замальовки, куди вона їх вранці несе?
— Дівчата, про що ви говорите, це ж точно якісь креслення для роботи! — сказала Ганна.
— Не верзи дурниць! Бачила яка у неї зачіска? З неї виглядає ніж!
— Ох вбивця! Вбивця!
— То азіатська заколка у формі ножа! ‐ промовила Ганна і затулила рукою обличчя від сорому.
— Не правда!
— Ох і дурні... - Ганна вийшла з квартири.
— Нічого-нічого, нам потрібні фото.
— Точно!
Тим часом Агнеса встигла доїхати до роботи.
У кабінеті директора.
— Добрий день, Олег Павловичу, проект дому для замовника Олексія Андрійовича сьогодні буде зроблений.
— Добре, Агнесо Адамівна, продовжуйте, ще у нас новенький з'явився, я знаю, що і Ви у нас не так давно, але хочу попросити придивитися за ним і допомагати йому, а можливо десь і він Вам допоможе, звуть Єремій Євгенійович. Давайте йому якісь поручення, так би мовити, буде Вашим помічником. Я знаю, що Ви не змогли завести дружбу ні з ким в цьому офісі, але це Ваш шанс.
— Я спробую, але думаю знадобитися менше тижня для того, щоб Єремій Євгенійович відмовився від роботи зі мною або навіть у цьому офісі. Вибачте, піду працювати, - вийшла з кабінету.
— Нахалка... Терплю тільки через кількість її замовників, так би давно вигнав.