13. “Рожеве” дежавю

До готелю добираємося, коли вже добряче темніє. По відчуттях зараз близько півночі. Щойно входимо в будівлю кидаю короткий погляд на годинник в холі й підтверджую здогадки. Знесилено зітхаю, адже йти довелося чимало. На щастя, коли ми опинилися в більш знайомому районі, то нам вдалося проїхатися кілька зупинок трамваєм. Але щойно запримітили нічних контролерів довелося зійти й продовжити шлях пішки.

Потираю плечі, на яких від зміни температури виступили сирітки, прямую до ліфта. Лише зараз зрозуміла, що ніч не така вже й тепла. Матей йде поряд. Мовчить. Як і я.

Поки ліфт підіймається на потрібний поверх, я роздумую про те, як пояснити Давиду свою відсутність. Адже ми мали повечеряти разом. Але знову через цього негідника нам не вдалося провести чудовий вечір. Звісно, на авантюрну пропозицію Матея я погодилась сама, без примусу. Але… Він мене спокусив! Точно як змій-спокусник.

За власними думками не помічаю, що Матей слідує за мною в наш з Давидом номер.

— Гей, ти куди оце намірився? — запитую, коли він без дозволу входить саме в той момент, коли я зачиняю двері.

— З братом поговорити. Хіба це не очевидно? Треба ж розповісти йому про нас, — хмикає безтурботно, а моє серце робить кульбіт. Зараз точно не найкращий час розкривати всі таємниці!

— Я не дозволю цього! — шиплю, хапаючи його за плече. Саме в цей момент чую швидкі кроки Давида й миттєво відсмикую руку назад за що отримую черговий смішок Матея.

— Златославо! Нарешті! — видає наречений й міцно мене обіймає. Його реакція дещо дивує. Не надто він вже й схвильований, якщо взяти до уваги той факт, що мене самої та зв’язку зі мною не було так довго. — Ти, напевно, зголодніла?

Мимоволі кидаю погляд на Матея. Підозрюю, що він таки мав зв’язок з братом й сказав йому, де ми. Але, зустрівшись поглядом з “братиком”, розумію, що Матей теж не зовсім розуміє про що говорить Давид.

— Чекай, ти навіть не запитаєш де я була?! — видушую нарешті з себе.

В грудях клекочуть два протилежні відчуття: полегшення та образа. І я не певна, що з них переважує. Адже попри очікування, Давид не ображається за пропущену романтичну вечерю. Але з іншого боку, мене стільки часу не було, а він спокійний?!

— Для чого питати, якщо я й так знаю де, — говорить, відпускаючи мене з обіймів й водночас прибиваючи словами до місця, де я стою. То я стільки часу та сил втратила на добирання до готелю, хвилювалась, аби він все правильно зрозумів, а він увесь час знав де я і не відреагував?

Тихий свист Матея приводить до тями і я переводжу погляд на молодшого братика.

— Слідкував за нами? — запитує Матей практично те, що вертілося в моїх думках.

— Навіть в думках не було, — спокійнісінько відповідає Давид й знизує плечима.

— Не знаю як ТВОЯ наречена, а я вже заплутався, — продовжує Матей та вмощується на м'яке крісло, яке стоїть неподалік від нього. — Поясниш?

Складаю руки на грудях та, впираючись плечима в прохолодну стіну, спрямовую погляд на коханого. Чи не вперше погоджуюсь зі словами Матея і хочу почути відповіді на питання, які він поставив.

— Все просто, — розводить руками Давид і я помічаю, як здригається його кадик. — Златослава залишила на ноутбуці відкриту закладку з екскурсією. Коли я повернувся й не зміг до неї додзвонитись, то зателефонував до організатора. Вона дала контакти екскурсовода, яка й розповіла, що Златослава відстала від групи разом з хлопцем. За описом я зрозумів, що це ти. А знаючи тебе та твою жагу до пригод, я просто був певним, що навряд чи знайду тебе у звичайних туристичних місцях. Тож найпростіше було просто почекати в готелі, коли ви повернетесь. Я втамував твою цікавість?

Слова Давида говорять так багато, що я навіть не знаю сміятись мені чи плакати. Його довіра наче бальзам на душу. В грудях навіть з’являється віра в те, що він може не повірити в слова брата, якщо той розповість про ту ніч. Тільки от, якщо зараз я готова заприсягтись, що сьогодні між нами нічого не було, то про ту ніч збрехати не зможу. Мимоволі зітхаю й Давид, вловивши це, трактує зітхання по своєму.

— Якщо це все, то думаю можемо прощатись до завтрашнього дня.

Матей вагається й наче поривається щось сказати, але я не даю цього зробити.

— Дякую, що доставив мене до коханого цілою та неушкодженою. Це справжня братська любов!

По виразу обличчя Матея розумію, що мій хід виявився вдалим. Він грає жовнами та підтискає підборіддя. Якийсь час вагається, а тоді, спершись на руки, які грають жилами, підводиться.

— Не певен, що братська любов виглядає саме так, і чи вона це була, і чи взагалі існує. Але нехай. Вважатимемо, що цього разу це була саме вона.

Матей йде, а я розумію, що він хоч і не розповів Давиду всього, та зерно сумнівів та підозр зародив. Хай би йому грець! А я ж сьогодні й справді повірила, що він може бути іншим!

— Я в душ, ти ж не проти? — запитую, перш ніж Давид зміг щось сказати чи запитати. Зараз головне відволікти його від роздумів про слова брата. — Можеш й спинку потерти, — всміхаюся, забарвлюючи слова грайливим тоном. 

І Давид таки купується. Стягує майку та йде слідом за мною. Я ж видихаю. Бо виявилося, що на ці кілька секунд просто затамувала подих. Серце скажено б’ється, наче спійманий птах у клітці. Я знову обдурила нареченого. І знову через його брата. Скільки всього ще має відбутись, аби ми нарешті стали абсолютно чесними і я не боялась тіні минулого, яке Матей поривається розкрити?