11. Феєрична зустріч

Оскільки тепер, перед сном, настрій жахливий, оскільки довелося відпустити коханого в інший номер, то сон зовсім не вдається приборкати. Думаю над тим, чи варто винуватити цього разу Матея, чи ні. Адже він не знав, що у мене алергія на шерсть і мав гарні наміри, але з іншого боку все одно нам завадив. Як завжди! Я настільки роздраконена через той фотоапарат і всіляке інше у цій поїздці, що хочу буквально роздерти Матея на шматки. О так, він викликає в мене маніякальні настрої. Що може бути гірше? Тільки хіба якщо матеріалізую всі свої грішні думки щодо “братика-поганця”. 

Зрештою, вдається провалитися у сновидіння, але ненадовго. Як тільки світає надворі, розплющую очі й розумію, що “спати” — сьогодні не моє. Гортаю дописи в соціальних мережах, приймаю душ, перекушую зачерствілими круасанами, які притягла в номер три дні тому й забула про них. Однак не дарма — знадобилися, бо якраз від голоду почав “скавуліти” живіт. Тоді вирішую подивитися якийсь фільм для настрою, але спочатку зазираю в вікно. Спостерігаю, як саме з готелю виходить Омелян. Йому то чому не спиться? Втім, зараз я навіть такій компанії тішитимусь.

Швидко натягаю сукню й болеро та вибігаю з готелю. 

— Добрий ранок! — здалека вітаюся з сусідом. 

Він повертається й впізнає мене. 

— Добрий, коли в обід просинаєшся, — зауважує і продовжує йти в бік пляжу.

Наздоганяю його. 

— Важко не погодитись з вами. А в мене от безсоння. У вас теж?

— У мене… похмельоння, — видає він і дістає пляшку хмільного з сумки. — На відпочинку ж!

Хочеться виправити його, сказавши, що такого слова немає, але стримуюся. Я ж для іншого бігла сюди. І оскільки зараз Омелян виглядає тверезо, планів не змінюю.

— Ви казали, що на психолога вчились…

— Всі ми психологи якоюсь мірою, — починає філософствувати сусід.

— Але ж вчились? 

— І таке бувало… — вдумливо відповідає і наче згадує ті роки.

— О! — обходжу його й зупиняю рукою. — А мені якраз ду-у-уже потрібен психолог. 

Омелян виструнчується і ховає пакет з пляшкою якнайдалі від моїх очей. Вдає з себе вкрай поважного чоловіка, хоча все це виглядає трохи кумедною. Все-таки він у коротких шортах, майже підліткових, яскравій футболці, а ще в безглуздому капелюсі й космічних окулярах. 

Але у мене ж вибору немає. Що я втрачаю? Можливо, він чимось та й допоможе.

Зрештою, сусід змінює траєкторію і тепер всідається на лавці, куди приземляюся теж.

— Розказуй… — змахує головою. 

— Я з нареченим сюди приїхала. Сподівалася, що ми гарно час проведемо, а він працює постійно. І все б нічого якби його нестерпний брат не псував нам відпочинок, але ж він постійно лізе куди не просять. А ще… — запинаюся, роздумуючи чи варто розповідати все як є, — цей поганець Матей знає одну таємницю, яку може видати брату. Тоді нашим стосункам крах, і у цьому немає сумніву. Але навіть якщо нічого йому не розповість, все одно не знаю, як витримати наш “відпочинок” до останнього дня. Цей мерзотник вчора, уявіть, розбив мій фотоапарат і разом з ним усі мої плани. Якби хоч пообіцяв відкупити, але натомість притягнув кота. Ну і що, що він не знав про мою алергію на шерсть, все одно цим зіпсував вечір… і ніч… і ось ранок… А на днях притягнув мулатку з якої відтягувався і в цей же вечір, поки ніхто не бачив, до мене руки розпускав, а тоді знову переметнувся до тієї “підсмаженої”, — швидко тараторю і вже навіть не звертаю уваги, чи слухає мене Омелян.

— А не мав до неї переметнутись назад? — перериває він. 

— Що?

— Ти б хотіла, щоб він залишився з тобою?

— Хто? Матей? Ви мене, взагалі, слухаєте?! — вже й сусід починає нервувати. — Я ж розповідаю, що люблю його адекватного брата Давида.

— Не знаю, я тільки прослухав пів години, як ти про того іншого розповідала, а про нареченого ти лише речення на початку сказала. Не забагато думаєш про того, про кого не треба? 

Задумуюсь. Я й дійсно постійно роздумую про Матея, хоч і в поганому світлі, але мої думки ця особа займає вдень і вночі. І це ненормально. 

— І на що це ви натякаєте? — схрещую руки на грудях.

— Можливо, ти кохаєш обох? — усміхається Омелян.

— Таке неможливо. Що за нісенітниця? Перепрошую, але…

— У будь-якому разі тобі не байдуже на того, кого ти начебто недолюблюєш. Це мій вердикт. Все, будь здорова. А я зайнятий — на відпочинку ж! — він підіймається й спокійненько рушає до моря. 

Мені хочеться крикнути у спину, що він зовсім мене не зрозумів і ще щось образливе, але виховання не дозволяє. Єдине, з чим можу погодитись, то це з тим, що Матея в моїх думках, дійсно, забагато проводить часу. Все! З цієї хвилини, поганцю, йди геть з голови. Тобі там місця немає!

Повертаюсь до номера, тихо бубнячи прокляття в сторону Омеляна. Адже я хотіла всього лиш пораду. А все ж отримала ще одну зайву причину думати про Матея.

Входжу в номер і практично відразу ж чую жалібне нявкання. Не важко здогадатись, що повернувся Давид разом з учорашнім “подарунком”. Подумки відмічаю те, що потрібно буде відплатити Матею тією ж монетою. Треба лишень зрозуміти чим саме. Але перш за все потрібно розібратись з бідолашною тваринкою, яка стала заручницею ситуації.