8. Розваги не для мене

— Пройдемося пішки? — питає нас Матей, який сьогодні вбрався у яскраві сині з пальмами шорти та чорну футболку, яка підкреслює його рельєфне тіло. — Клуб недалеко.

Давид згідно киває головою й показує жестом, аби брат йшов перед. І поки Матей ступає зі своєю кралечкою трохи вперед та в нас на очах лапає її, я не можу психологічно ізолюватись від них. Настрій погіршився та й Давид став якимось потухлим. 

— Ти чого принишк? — цікавлюсь у своєї половинки. 

— То так, задумався. То що, сьогодні розвіємося на славу?

— Так! — впевнено киваю. — Навіть напитися хочеться. 

Давид відхиляється назад і мружить очі.

— Не лякай мене, Златусику. У всьому має бути міра.

— Перестань! — змахую рукою. — Ми майже одружені, а я тебе ще жодного разу напідпитку не бачила. 

— Правильно, бо я упереджено ставлюсь до спиртного. Ти ж знаєш. 

— О-ой, — рукою приобіймаю любого, бо щось мене думками понесло не туди. — Не будь занудою. Всім інколи треба розслаблятися, а тим паче тобі, оскільки багато працюєш. Погуляймо хоч раз так, як личить молоді на відпочинку! А?

Моя пропозиція не подобається Давиду, і це добре читається з його виразу обличчя. 

— Спробую, — врешті, він неохоче обіцяє й стискає вуста. 

Я чмокаю його у щоку, сміючись, і обхоплюю руку. Він трохи відвертається, оскільки не любить ніжності на людях. Я постійно про це забуваю.

Сподіваюся, що хоч зможу свого Давидика розслабити у клубі. Принаймні зроблю все, що в моїх силах

 А тоді знову повертаю голову вперед і бачу тих Матея та його пасію, від чого усмішка одразу злазить з обличчя.

І чому вони мене так дратують? 

На щастя, у клуб добираємося швидко, як Матей і обіцяв. Він сам спочатку пропускає свою дівчинку вперед, сам платить за неї та за себе. Тоді Давид розраховується — і ми теж входимо всередину. 

Яскраві промені аж надто ліплять в очі. Музика безжалісно б’є бітами по барабанній перетинці. Обіцяний ді-джей в чудернацькому латексному костюмі, який нагадує труси вшиті в майку, тріпається на балкончику, наче останній листок на дереві, який ось-ось здує передзимовим вітриськом. Вперше в житті мені зовсім не подобається у клубі. 

Якби хоч Міра та Кіра були зі мною… 

Але він цієї думки одразу ж перетрушує, бо згадується наш з дівчатами останній похід у клуб. Це було саме тоді, коли я розійшлась зі своїм колишнім хлопцем Максом і саме у ту ж ніч я вперше зустріла Матея. Спогади одразу врізаються в пам’ять. Згадується, як він першим до мене звернувся і як засоромилась він уваги цього красунчика. Хоча завдяки спиртному в мені навряд чи це було помітно. 

Матей у ту ніч був у сорочці під якою чітко промальовувались м’язи в татуюваннях і погляд у нього був такий темний… звабливий, а посмішка магнетична. Зараз мені це все згадується так, наче це було лише вчора. Але далі в пам'яті починають виринати й продовження після знайомства: готель, палкі обійми, а тоді купюри, які летять в мене, і його фраза “все ж сподівався, що ти не з продажних” через те, що довелося взяти гроші на таксі. 

Досі не второпаю, як я примудрилась забути у клубі сумочку, але минуле вже не змінити. От тільки картаю себе за свою непродуманість досі. Здавалось би, провела одну випадкову ніч з незнайомцем, а натомість тепер маю стільки проблем через неї. 

— На бар! — командую і вже тягну Давида до стійки бармена.

— Гей, не встигли прийти, а вже тікаєте? — перестріває нас Матей, підтанцьовуючи в ритм музики. Не певна, блиск софітів це, чи все ж його очі світяться лукавством.

— Йдемо замовити чогось випити, — відповідає Давид і я киваю головою, наче підтверджуючи слова коханого, та міцніше переплітаю пальці наших рук.

Певна, Матей прослідкував цей рух, адже спершу смикнув кутиком вуст, а тоді, наче нічого не сталось продовжив говорити:

— В цьому немає потреби. Я вже про все домовився! Та й для нас столик заброньований. Он там! 

Тицяє пальцем у глиб клубу, показуючи місце, яке знаходиться в доволі вигідному положенні, аби спостерігати за тим, що відбувається у клубі. 

І як це йому вдалось?

Хоча, яка різниця як це вдалось, якщо нам таки доведеться сидіти там разом. Невдоволено підтискаю губи та все ж прямую за Давидом, який, нічого не говорячи, вже рушив з братом. Звісно, мені це не подобається, але вибору немає.

Щойно доходимо до місця відпочинку бачу, що дівчина, яка супроводжує Матея, вже тут й сідаю на протилежний від неї бік. Та зважаючи на компактні сидіння та невеликий столик, мені не сильно вдається віддалитися від неї. Радше навпаки. Матей протискається переді мною в глиб сидіння й опиняється поміж нас. Давид всідається ліворуч від мене й тим самим змушує підсунутися ближче до Матея. І це, здається, лише тішить поганця.

— Гарненько влаштувалася? — звучить голос Матея так близько до мого вуха, що тілом проносяться сотні мурах. Реакція на вчинок Матея мене лякає. Навіть більше, ніж усвідомлення двозначності слів “братика”. Гостро відчуваю його тіло поруч зі своїм й намагаюсь відсунутись, але моє вовтузіння привертає увагу Давида і я припиняю совгатись по дивану та невинно посміхаюсь.