6. Пляжні “залицяльники”

Повернувшись в номер, знімаю з себе одяг та прямую до ванної кімнати. Тисну на кнопку й стаю під струмінь води. В грудях клекоче злість та образа на тих придуркуватих, які вирішили, що вони мають право чіплятися до іноземної дівчини. А ще на цього психолога, який, попри допомогу, все ж зумів зачепити мою гордість. До того ж вдруге на день. І на Давида, який ніяк не звільниться, аби приділити час мені й разом сходити на пляж. А ще на Матея, який увірвався в моє життя, а зранку ще й у мій номер.

Варто пригадати поганця, як розумію, що він був тут якихось кілька годин тому. Звісно, це всього лиш душ в номері готелю. У ньому миється багато різних людей. Але ситуація з Матеєм інша. Інтимніша.

Дурниці!

Хлюпаю воду на обличчя, аби відволіктися від непотрібних думок. Я не повинна думати про Матея. Не в тому напрямі, як це роблю зараз. Я не маю права навіть про нього думати! Хіба що це буде план усунення майбутнього родича з мого життя.

Зрештою, споліскуюся та виходжу з душу. Просушивши волосся, накидаю на себе легкий пеньюар та вмощуюсь на ліжку, підперши під спину подушки. На приліжковій тумбочці знаходжу код від Wi-Fi та вводжу його у телефон. До повернення Давида ще є час, тож вирішую провести його переглядаючи фільм, п’ята частина якого нещодавно з’явилася на популярній платформі.

За переглядом не зчуваюся як засинаю. Лише на мить виринаю в напівдрімоту, коли поруч хтось лягає й обхоплює в міцні обійми.

— Спи-спи, — шепоче, наче дитині, Давид і я слухняно поринаю в сон.

Наступного разу просинаюся, коли тілу стає прохолодно, а поруч чую, як вовтузиться Давид, збираючись на роботу.

— Знову на цілий день? — сонно протягую, не стримуючи розчарування. Адже замість того, щоб провести більше часу удвох, ми навпаки — все більше часу нарізно.

— Повернусь ближче обіду. Сходимо на пляж. Ти ж хотіла скупатись, — по-діловому говорить Давид, наче диктуючи секретарці розпорядок дня. Від цього стає неприємно та боляче. Але потім нагадую собі, що це ж Давид. Такий вже він є. Тож мовчки киваю головою й знову опускаю повіки.

Остаточно просинаюсь тоді, коли за вікном яскраво сяє сонце, а я наповнена сил та енергії. Здається переліт та події учорашнього дня забрали значно більше сил, ніж я собі уявляла.

Спустившись в ресторан, ситно снідаю стравами, які пропонуються на шведському столі. Довго насолоджуюсь десертами від шеф-кухаря та запиваю їх соками. Зрештою, розслабляюча музика та ненав’язлива атмосфера сприяють тому, що я виходжу однією з останніх.

Після сніданку думаю про те, що можна було б прогулятися, але вирішую спочатку присвятити трохи часу собі. Тож іду в спортзал, а опісля дозволяю собі спа-процедуру. На щастя, для тих, хто замовляє люкс номери, все це безплатно. Було б воно платно, я б не витрачала на це грошей. А в Давида було б просити незручно.

Після усіх процедур задоволена та розслаблена повертаюсь до свого номера. Приймаю контрастний душ та натягую купальник. Поверх накидаю легку сукню. А тоді вмикаю фільм, який так і не додивилась учора.

Давид приходить саме тоді, коли фільм завершується. Я навіть встигла уявити себе на місці щасливих молодят. І до свого страху зрозуміла, що ми ще навіть не обговорювали з Давидом того, як виглядатиме наше весілля. Але, власне, дати ми теж не обговорили. Сподіваюся, що ми все встигнемо.

— Кохана, я прийшов, — якось трохи втомлено говорить мій наречений та цілує мене в чоло. Я ж у відповідь розпливаюся широкою посмішкою. — Що? — дивується Давид, зазираючи на екран смартфона.

— Це так по-домашньому та по-сімейному, — відповідаю й тягнуся за новим поцілунком, цього разу більш палким.

— Все ще хочеш піти на пляж чи плануєш залишитися в номері? — згодом запитує Давид. Його груди, як і мої, важко підіймаються і думки точно далеко від морських процедур. Варто зізнатись самій собі, що я теж не проти залишитись. Але любощі можна залишити на вечір. А от на пляж я все ж таки хочу потрапити, бо так було заплановано і хто-зна коли Давид звільниться в такий час наступного разу.

— Ми ж повернемось після купання в номер… А я так бажала покупатися, — зазираю в очі коханому сподіваючись, що він не образиться і, на щастя, бачу там розуміння, тому видихаю з полегшенням.

Давид стягує сорочку та йде в душ. Я ж закриваю відео, яке встигло завершитися й спираюся на витягнуті за спиною руки. Вслухаюся в шум води й раптом мені на думку спадає божевільна ідея. Підтягую до себе пляжну сумку, яку зазделегідь спакувала, й дістаю звідти фотоапарат. Щойно Давид виходить з душу націлюю на нього об’єктив та роблю кілька знімків. Він лише хмикає на цю імпровізовану фотосесію й починає одягатися. Я ж задоволена собою переглядаю те, що в мене вийшло. І мимоволі розумію, що моя уява порівнює Давида та Матея, який точно так само позував переді мною. Щоправда, останній це робив з більшою харизмою.

— Йдемо? — голос Давида витягує з важких думок. Швидко, наче спіймана на чомусь гарячому, вимикаю камеру, засовую її в сумку й швидко підводжусь.

Поки добираємось до пляжу, розповідаю Давиду про виставку. Навіть показую місця, де встигла прогулятися. Коханий трохи хмуриться від того, що гуляла тут на самоті, але мовчить. Напевно тому що відчуває провину. Адже за фактом лишив мене саму.

Опинившись на пляжі, знаходимо зручне місце й розстеляємо покривало. Не гаючи часу, стягую з себе верхній одяг й покваплюю Давида. Нарешті опиняюсь в обіймах ледь прохолодної води.