5. Нахаба в моєму номері

Повернувшись до готелю, на рецепції замовляю обід у номер. Інтуїція підказує, що в ресторані можу зустрітись з молодшим Левченком. А цього я ніяк не бажаю. Вистачило вже розмов з ним. Як і ще з дивним сусідом. Краще вже поїм в номері. Заодно відпочину. Адже по обіді планую відвідати виставку фотографій.  Помітила рекламу на одній з вуличок і не можу відмовити собі в цьому задоволені.

Повернувшись до готелю, на рецепції замовляю обід у номер. Інтуїція підказує, що в ресторані можу зустрітись з молодшим Левченком. А цього я ніяк не бажаю. Вистачило вже розмов з ним. Як і ще з дивним сусідом. Краще вже поїм в номері. Заодно відпочину. Адже по обіді планую відвідати виставку фотографій.  Помітила рекламу на одній з вуличок і не можу відмовити собі в цьому задоволені.

В передчутті приємного підіймаюсь ліфтом на потрібний поверх та входжу до свого номера. Мугикаючи простеньку мелодію, скидаю в напівтемному вузькому приміщенні, що слугує коридорчиком, взуття та проходжу далі. І тут до моєї свідомості доходить те, що з ванної кімнати долинає звук води. По спині протягується тонкими нитками мороз.

 У моєму номері хтось чужий!

Заклякаю на якийсь час, а тоді повільно, стаючи лише на пальчики, проходжу в глиб номера та оглядаюсь. Наші з Давидом речі на місцях. І це дивує. Що це за злодій такий, який нічого не краде, а приймає душ в чужому номері?

Знімаю фотоапарат з шиї та кладу його в безпечне місце. І потім до мене доходить. Швидше за все, це Давид заскочив в готель, аби прийняти душ та перевдягнутися. Полегшено видихнувши, всміхаюся й вирішую не чекати, поки він вийде. Підходжу до дверей та рвучко їх відкриваю. 

Та щойно в очі впадає оголене чоловіче тіло несвідомо гучно зойкаю. А тоді різко вистрибую з ванної кімнати та, гучно грюкнувши дверима, відбігаю якомога далі. Обіймаю себе руками та чекаю поки цей безсоромник вийде з душу. Та він не поспішає. Або ж мені так здається.

— Скучила за моїм оголеним виглядом? — запитує Матей, скануючи мене голодним поглядом. У нього мокре волосся та вологе тіло і я розумію, що він дійсно оголений, якщо не рахувати рушника навколо стегон. Та й той спущений надто низько, лише підкреслюючи кожну випуклість тіла Матея.

— Якого біса ти тут робиш?! — викрикую, пропускаючи повз вуха його колючку в мою сторону.

— Ти ж бачила на власні очі, що я робив. То нащо запитуєш? — підморгує чортяка.

— У тебе інший номер. Міг там прийняти душ, — апелюю, не знаючи куди спрямувати свій погляд. Адже куди не гляну, ніяковіння лише посилюється.

— Тут гель для душу приємніше пахне, — знизує плечима, — Та й, можливо, маленьке дежавю завершиться тим самим, що було минулого разу.

— По-перше, це не дежавю, а по-друге, — гель для душу це не привід користуватися чужим душем!

Відкриваю рота аби сказати ще щось та мене перериває стукіт у двері й моє серце падає в п’яти. Кидаю короткий погляд на Матея та шиплю, аби сховався з поля зору й підштовхую його туди, де не буде видно. Сама ж прямую до дверей, подумки підносячи молитви, аби за дверима була доставка їжі, а не Давид. Відчуваю себе наче справжня зрадниця. Тому що, попри все, пояснити те, що Матей знаходиться оголений в нашому номері, буде дуже складно.

Глибоко вдихаю й прочиняю двері. На щастя, там мила дівчина з візочком на якому стоїть мій обід. Полегшено видихаю й кидаю коротке “дякую” англійською, забираю з її рук візочок та самостійно штовхаю у свій номер. Не знаю, що вона подумала про мене та мені все одно. Головне, що Матей не застуканий в компрометуючій ситуації.

— М-м-м-м, як завбачливо з твого боку! Ти наче знала, що після душу, як і після сексу, я страшенно голодний, — шкіриться, щойно я порівнююся з ним.

— Нічого завбачливого! Обід для мене, — огризаюся відкриваючи страви. — Я не знала, що ти в моєму номері. Та й взагалі, тебе тут не мало бути!

— І тобі зовсім не шкода такого красеня як я? Та ще й вмираючого від голоду, — говорить, корчачи таку мармизку, що хоч-не-хоч та я починаю сміятися. Попри те, що страшенно зла на нього.

І як йому це вдається?

— Гаразд, але за умови, що ти одягнешся й не говоритимеш дурниці, — відповідаю в пориві доброти й відразу ж шкодую про це. Адже цей засранець стягує рушника прямо переді мною! Нітрохи не соромлячись! — Матею! — скрикую, закриваючи очі. Хоча це даремно. Адже пам’ять домальовує те, що я не встигла побачити. Мені різко стає спекотно, і я починаю задихатися. Відвернувшись, вслухаюся в шурхіт одягу та дзенькіт пряжки.

— Може, припиниш вдавати святошу? — хмикає Матей, сідаючи навпроти мене та підсовуючи стілець ближче до візочка. — Навряд чи тобі соромно дивитись на моє тіло.

— Матею, я попереджала! — говорю, відкриваючи очі й бачу, що той вже почав наминати страви.

— Мама вчила, що під час їжі зась сваритися. Невже начхаєш на слова старшої жіночки? — говорить, кладучи до рота морепродукти, які наколені на виделку. Єдину виделку. Адже обід я замовляла на одну персону. Судячи з усього, він розуміє це, адже хитро всміхається і вже наступної миті наколює креветку та простягує мені.

Надто інтимно! — кажу сама собі й демонстративно пальцями дістаю з тарілки іншу креветку. Матей знизує плечима та проковтує їжу.

Якийсь час ми й справді їмо мовчки. Знаючи дурну натуру хлопця, я не розслабляюся, й весь час насторожено очікую якоїсь підлості від нього.