12. Боротьба за життя

                                                                                                                                                                Жовтень

Вони доїхали потягом до Мукачева, а вже там взяли таксі. До села, поблизу якого знаходилася резиденція, таксист заламав несусвітню суму, але Лариса вміла вправно торгуватися  — як вона потім сама задоволено сказала: “З застосуванням НЛП, психологічної маніпуляції і новітніх технологій”. Після розмови з нею таксист знизив ціну рівно вдвічі. І погодився почекати, поки вони переговорять з  керівницею закладу на ім’я Маргарита. Юліан зв’язався з нею за допомогою електронної пошти, і жінка погодилася зустрітися й поговорити. Виявилося, що вона жила в тому самому селі поруч із Синевиром, до якого їх і привіз набурмосений таксист.

 — Почекаєте нас, — віддала йому наказ Лариса. — Вам же невигідно порожняком їхати. А ми за зворотню дорогу теж заплатимо.

 — Я довго чекати не можу, — закомизився таксист. — У мене час — це гроші…

 — Ми швидко, — запевнила його Лариса і випурхнула з автівки. Юліан пішов за нею, озираючись навколо. Він був вражений красою гір, які під блакитним осіннім небом виглядали, наче були вкриті золотом. А між золотими і зеленими лісами лежало темно-синє озеро, що, здвалося, насторожено зустрічало гостей. 

Резиденція стояла зараз на замку, був “не сезон”, але Маргарита вирішила відкрити її й показати гостям всю територію. Вона чомусь була переконана, що цей респектабельний чоловік і бойова дівчина — журналісти. Юліан не заперечував, він при знайомстві вжив слова “приватне розслідування”, але Маргарита зрозуміла все так, як було вигідно їй. 

 — Дивіться, звісно, потім, може, напишете, зробите фоторепортаж, — затараторила вона, коли Лариса навела смартфон на чарівний осінній краєвид і зробила кілька знімків. 

 — Кажуть, ця резиденція відкрита за підтримки грецького посольства, — замислено промовитв Юліан, вказуючи на пам’ятну табличку перед входом. 

 — Так, на її відкриті був сам посол, — з гордістю сказала Маргарита. — Він призначив іменні стипендії трьом обдарованим дітям. Дуже приємний чоловік, пан Катракіс.. І такий молодий…

Вона ледь закотила очі, висловлюючи захват від зовнішності Костаса. 

 — Він, здається, з дружиною тут був? — запитала Лариса. — Я бачила їхнє спільне фото в інтернеті…

 — Так, був з дружиною, вони така красива пара, — в голосі Маргарити поменшало ентузіазму. 

 — Кажуть, вона незавдовго до поїздки втратила дитину, мабуть, була сумна?

Юліан поглянув на Ларису з деяким здивуванням. У Греції не було прийнято виносити на загал такі особисті подробиці. Але Маргарита ні краплі не здивувалась. 

 — Я б не сказала, що дуже сумна, — замислено протягнула вона. — Радше, навпаки, весела була. І з чоловіком таке кохання в них… Мабуть, недавно одружилися. Тільки й чути було: “ангеле мій”, “моя люба”, — жінка мрійливо усміхнулася. — Так приємно було на них дивитися!

Юліан почухав перенісся. Щось у цій історії не сходилося. Він уже вибудував у себе в голові теорію, що Анна перебувала в депресії, Костас запроторив її у психлікарню, і тепер веде веселе життя, в той час як його дружина страждає, зачинена в чотирьох стінах та ізольована від найближчих людей.

Але розповідь  Маргарити про те, яка Анна була щаслива і задоволена, звела нанівець цю теорію. 

 — Отже, вони приїхали чотирнадцятого липня, пробули тут два дні і сімнадцятого вирушили додому? — уточнив він. 

 Маргарита раптом замислилась, поворушила губами, немов щось підраховуючи, а тоді сказала:

 — Його дружина поїхала додому на день раніше. Хоча я бачила її напередодні ввечері, вона ні про що таке не говорила. Але шістнадцятого вранці пан Катракіс сказав, що у дружини потрапила в аварію сестра, і Анна була змушена виїхати до Києва…

Лариса з Юліаном переглянулися. Обоє чудово знали, що сестра Анни жила не в Києві, а в Афінах, і в гості до Катракісів не приїздила. Отже, хтось із двох збрехав — Маргарита чи Костас. Керівниці резиденції не було ніякого сенсу обманювати їх. Скоріше за все, вона просто повторила все, що їй сказав Костас. 

Але чому Анна так поспішно повернулася до Києва? Посварилася з чоловіком?Таке могло бути, але от біда — в Києві її після поїздки на Закарпаття ніхто не бачив. Крім…

Коли вони вже попрощалися з Маргаритою і йшли до свого таксі, Юліан запитав у Лариси:

 — Ти впевнена, що точно бачила Анну в серпні у Києві?

Вона невпевнено знизала плечима:

 — Знаєш, я зараз ні в чому не впевнена. Я згадала, що та жінка, яку я бачила, була в великих темних окулярах. Навіть у приміщенні в них сиділа. 

 — А з чого ти взяла, що то була Анна?

 — У неї була сукня, я якій я бачила Анну раніше. Але хтозна,я ж бачила її лише здалеку, я не обслуговувала їхній столик того дня. Зараз я не впевнена, що то була Анна. Може, просто схожа на неї жінка в такій самій сукні…

 — Може, Костас найняв якусь дівчину того ж типажу зовнішності, що й у Анни, аби відвернути від себе підозри? Щоб вона походила по тих місцях, де зазвичай бувала Анна. Щоб ніхто не здогадався…

 — … що Анна звідси не повернулася? — Лариса поглянула на холодні сині води озера, повз яке вони саме проходили, і її спиною пробіг неприємний холодок…

                                                                                                                                                                Липень 

— Ти ще не в ліжку? — здивовано спитав Костас, побачивши Анну. — Я думав, сюрприз чекає на мене у будиночку…

 — Там жарко, — прошепотіла Анна, розстібаючи один по одному гудзики на легкій сукні, під якою був купальник-бікіні. — Ходімо скупаємося в озері!

 — Але цей… тут не можна купатися… та жіночка казала… — Костас був дуже законослухняним. 

 — А ми їй і не скажемо! — сукня впала біля її ніг, і Анна почала розстібати гудзики на Костасовій сорочці. — Ну, не будь таким занудою! Це не таке страшне порушення, зате які будуть спогади!