1. Перед дзеркалом

Сюжет та герої книги вигадані, будь-які збіги з реальними людьми   чи подіями є випадковими! 

  Грудень

— Раді вітати вас в Україні! — посмішка міністра закордонних справ була ідеально вивіреною, в міру люб’язною і стриманою, та вона була звернена саме до неї, лише до неї.

Анна внутрішньо зіщулилась, намагаючи втримати таку саму відсторонену люб’язність, такий само рівний тон, хоча всередині все тремтіло від жаху, коли пан міністр зробив крок до неї, аби обійняти. Формальність. Проста формальність: символічні обійми, символічні поцілунки в щічку — в повітря за сантиметр від щічки, аби не зіпсувати ідеальний макіяж дружини посла доторком губ. Останні роки дипломатія перейшла в статус “у футболках”, і дипломатичні прийоми змінилися на більш дружні і прості. Неформальні.

Анна більше не була захищена протоколом. Десятком суворих протоколів і правил. Тепер будь який чоловік міг наблизитися до неї критично близько, увірватися в її приватну зону. Випадкові дотики, яких ще кілька років тому уникали дипломати вищих ешелонів, вже не були під забороною. Тепер вони були мовою дипломатії. Навіть королівські родини переглянули свій протокол. Його Величність, король Британії Вільям V дозволяє собі приязно обіймати дорогих гостей! Звісно, міністр закордонних справ України може дозволити собі набагато більше відносно новопризначеного грецького посла Костаса Катракіса і його дружини.

Вранці вони вручили свої вірчі грамоти Пані Президентці. Урочистості минули на високому дипломатичному рівні, а зараз в Посольстві Греції відбувався бенкет на честь новопризначеного посла, і рівень допустимих “формальних неформальностей” був критично високим. А тих, хто прагнув більш тісно привітати сім’ю Катракіс, було забагато.

Анна непомітно поглянула на чоловіка. Помітив? Костас саме посміхався фотографу, що блукав між гостями, збираючи кадри для світських хронік. Він фотографував Костаса із пресс-атташе, але Анна могла теж втрапити в кадр. Тому вона звично розпливлася в чарівній посмішці, елегантно схиливши голову до плеча. Її найбільш виграшна поза — Костас вважає її ідеальною.

Анна не хотіла засмутити його, тому сяяла з усіх сил, тримаючи спину ідеально прямою, а обличчя — максимально спокійним і розслабленим. Посмішка на її губах була чарівливою і сповненою впевненості, а в глибоких блакитних очах відбивалося тепле світло ламп. Вся її висока струнка постать, схожа на безцінні античні статуї, демонструвала стриманість і елегантність. Анна виглядала живим втіленням статусності і благородства. І ніхто, абсолютно ніхто в залі навіть не підозрював, що цю неймовірну привабливу жінку хвилями накриває тваринний жах щоразу, як на відстані метру від неї зупиняється будь який чоловік, чий погляд затримується на ній довше, ніж на секунду.

В залі, сповненому людей, це відбувалося аж надто часто…

***

Вона дивилася в дзеркало, розплітаючи свою вигадливу зачіску. Шпильки одна по одній тихо дзенькали об кришталь чаші, а вона дивилася на своє відображення, вирване з напівтемряви кімнати самотньою лампою.

Вона чекала…

Двері нечутно відчинилися… Її плечі напружено застигли, рука, що тяглася до чергової шпильки, завмерла непорушно.

— Тобі не здається, що ти поводилася надто розпусно? — його вкрадливий голос оксамитом огорнув її. — Ти так посміхалася сьогодні…

Анна заплющила очі і поклала шпильку до чаші. Її тіло закрижаніло, та обличчя було все тим же — спокійним і ніжним.

— Давай допоможу, моя люба, — Костас нечутно підступив ближче, поклав руки на її плечі. — Ти така напружена…

Він розминав її задерев’янілі м’язи, а Анна дивилася на їхні відображення порожнім поглядом, що не промовляв нічого. Взагалі…

Костас лишив смокінг і метелик в своїй спальні. Білосніжна сорочка з закасаними до ліктя рукавами підкреслювала його ідеальний торс з рельєфними м’язами. Він знав про це, завмер так, аби вона могла побачити його у всій красі.

— Знаєш, мені сподобалася твоя сукня цього вечора, — Костас нахилився нижче, опалив гарячим подихом її шию. Прибрав руки з плечей і заходився розпускати довгі коси дружини, звільнені від шпильок, що втримували їх в короні навколо голови. — Схоже, твоя сукня сподобалася не лише мені…

Анна нервово видихнула і заплющила на мить очі. Та одразу ж опанувала себе, поглянула на Костаса через дзеркало м’яким покірним поглядом. Та він не звернув увагу на мить її слабкості, мов зачарований перебираючи пасма золотавого волосся, що хвилею стікало до самісіньої талії. І вона наважилася, тихо промовила до нього:

— Яка різниця, що там кому сподобалося, голосне, аби тобі…

Та закінчити речення не судилося. Пальці, що тільки но ніжно пестили її волосся, міцно вчепилися в золотаві пасма, скручуючи їх так сильно, що шкіра на голові ледь не затріщала. Костас шарпнув її на себе, відхиляючи голову назад, зазирнув в налякані очі лютим поглядом. Схилився майже до обличчя, і прошипів:

— Я дозволяв тобі говорити? 

Анна спробувала заперечно хитнути головою, та не змогла — він тримав надто міцно, надто близько. Вона прошепотіла одними губами, намагаючись не розізлити його ще дужче:

— Ні, Костасе…

— Ні?! — гримнув він, стягуючи її зі стільця.

Ноги підкосилися. Анна впала на підлогу, та пухнастий килим вберіг її коліна від удару. Страх липким слимаком ворушився під ребрами, та Анна тримала себе в руках. Не можна злити його, не можна…

— Ти взагалі втратила страх?! — Костас міряв кроками її спальню, важко дихаючи від злості, що охопила його. — Ти фліртувала з міністром! В перший же вечір мого призначення! Ти мене зганьбила! Ти поводилась, ніби шльондра, що продає себе на панелі, намагаючись знайти вигідного клієнта!

Анна нерухомо лежала на килимі, так, як він її зіштовхнув. Їй хотілося кричати, плакати… Та вона не видавала ні звуку, навіть не тремтіла. Це могло розізлити його сильніше…