Розділ 10

Він лежав у своєму ліжку і не ворушився; і хоча давно вже прокинувся, вставати йому не хотілося. Джеймс міркував про майбутню поїздку до сусіднього міста, яка мала розворушити його. І до того ж, йому навряд чи пощастить зустріти там Елінор. Він не встиг вирішити, як саме до цього ставиться, коли настав час їхати.

Пітер з'явився біля будинку Брістоулів відразу після сніданку, тож Джеймс попрощався з батьком, ще дожовуючи на ходу сендвіч, і вийшов надвір. Погода дійсно стояла казкова: багато сонця, мало хмар, майже жодного вітру. День починався непогано.

Пітер певно загубив десь свою звичайну м'яту сорочку в клітку: зараз на ньому красувалися чорні джинси під шкіру, світла тонка сорочка і темно-синій джемпер.

- Привіт, що це за вигляд?

- Привіт, Пітере! Ти чудово виглядаєш, - докірливо передражнив друга Пітер і вказав рукою на машину.

- Карета подана, Попелюшко. Давай вже залазь.

- Ти сьогодні якийсь не такий. Це нові штанці на тебе так впливають, Піте? Не жмуть?

Джеймс пристебнувся і перевірив ключі в кишені: не хотілося б кувати зозулею під дверима, повернись він, коли батька не було вдома.

- Ну, коли ти маєш дівчину, доводиться трохи переглядати смаки.

Джеймс наморщив лоба, пригадуючи деталі поїздки.

-Маріса їде з нами?

- Ні, вона зайнята, я ж казав.

- Тоді навіщо ти так вирядився?

- У фрази "якого біса" є сестра: "не твоя справа", Джею, - Пітер загадково блиснув очима і завів мотор.

- Я вже чув це. В “Сімпсонах”, - ледь чутно промимрив Джеймс і подивився у вікно, аби тільки не продовжувати цю розмову.

Невдовзі друзі мчали сто двадцять шостим шосе. Повз них проносилися клени і самшити, все до дурощів зелене, Джеймса навіть трохи занудило. Він перевів погляд на Пітера.

- Як Маріса? Як її тітка?

Пітер підхопив тему з зайвим ентузіазмом.

- О, з цією жінкою все буде гаразд, повір мені, - посміхнувся він і поставив зустрічне запитання:

- А як твої справи? Що нового?

А ось і початок допиту, подумав Джеймс.

- Звідки в мене візьметься щось нове? Та ще й таке, про яке ти не знаєш? - на цій фразі Пітер підозріло примружив очі, що само з себе було поганою ознакою.

- Ні, правда, у мене все гаразд. - Джеймсу раптом здалося, що саме цією фразою він відповідав на всі запитання останні кілька тижнів.

- Годі тобі, давай серйозно, що діється? Джеймсе?

- Все справді гаразд, Піте, припини так дивитися на мене і стеж за дорогою. Ти ж знаєш, якщо ми перевернемося, плакатимуть тільки по тобі.

- Ще чого. Дивитимуся поки дірку не протру. Чую я, друже мій, морочиш мене ти.

- Ти зараз намагався говорити як майстер Йода? Годі вже, Піте, все гаразд.

Джеймс спробував якомога невимушено відмахнутися від друга, але той не здався.

- Не обов'язково розповідати все. Але хоча б спробуй запевнити мене трохи правдоподібніше.

Джеймс мовчав не менше хвилини, перш ніж зміг і відповісти.

- Розумієш, цей перелом вибив мене з колії, та й у школі стільки всього задають, а випуск уже на носі. Я трохи розгубився. Ще й думати про коледжі треба - батьки тиснуть щосили, а мені б тести добре здати, але готуватися до них зовсім ніколи, я ж ... - осікся Джеймс, ледь зрозумівши, що мало не сказав про свої уроки магії.

- Я ж що?  - наполягав Пітер.

- Я ж намагаюся повернутися у форму, навіть до тренера Формана ходив. Він мене послав м'язи розтягувати.

Але Пітер лише розчаровано похитав головою. Його зовсім не вразило це оповідання.

- Ти мені зараз ще скажи, що тобі під ліжком маніяк привидівся і я тебе відвезу до лікарні: перевіримо, чи не вийшов термін придатності у твоїх мізків. Та я нізащо в житті не повірю, що тебе вся ця нісенітниця може довести до такого стану, Джеймсе. Тебе ніколи не хвилювало навчання. Принаймні не настільки, щоб рвати на собі волосся. А через перелом максимум що могло розвинутися  - так це твоя лінь. Я хочу знати правду, - вимогливо заявив Пітер.  - На правах твого найкращого друга. Ти не в порядку, а я не сліпий.

У голові Джеймса промайнула думка, чи видасть Пітер Марісі його секрет, розкажи Джеймс йому правду? Чи їхня дружба зможе залишити все між ними? Йому стало не по собі - як міг він називатися другом, тим більше кращим другом, якщо фактично приховав від Пітера найбільшу свою таємницю? Якщо його життя тепер - одна велика недомовленість і недомовка? Чи можуть друзі так чинити?

З іншого боку, це була не лише його таємниця. Світ Тіней не терпів втручання звичайних, нормальних людей у власні справи. Він виявився набагато менш казковим, ніж хотілося б Джеймсу. Його не вчили махати чарівною паличкою і вистрілювати з неї конфетті, його вчили захищати себе від ворогів за всяку ціну.

У його колишньому житті таких не було, вони з'явилися тільки коли в його життя увірвалася магія. І Елінор Еван-Грін.