Розділ 3

О’Ніл закурив. Він не любив палити в машині, запах цигарок дратував його дівчину, а вона у відповідь дратувала його докорами з цього приводу. Але залишати затишний салон автомобіля йому не хотілося.

Він курив і намагався зрозуміти чому за такої явної кількості родичів у Артура Ділейні ніхто з них не перейнявся його смертю. Детектив вкотре переглянув справу вбитого. Повний набір. Батьки, брат, сестра. І жодної заяви від них, жодного дзвінка чи візиту.

Він кинув погляд на дім Ділейні, біля якого стирчав припаркованим уже хвилин десять, не відаючи з якого боку краще підійти до цієї справи. Він намагався зрозуміти що рухає цими людьми в їхній абсолютній байдужості, і не міг.

- Цікава сімейка у бідолахи. Пощастило ж йому. 

О'Ніл викинув недопалок і підійшов до вхідних дверей. Нічогенький будинок, промайнуло у голові, наче на відшибі, але площі вистачило б на невеличкий "Костко".

Він голосно постукав у двері. Майже відразу до нього долинув глухий і сердитий жіночий голос. 

 - Хто там?

Напевно, його посиденьки в машині біля будинку не залишилися непоміченими. Дастін продемонстрував зачиненим дверям свого значка.

- Детектив О'Ніл. Хочу поставити кілька запитань щодо Артура Ділейні.

За дверима запанувала тиша. Детектив вкотре здивувався. Зазвичай родина жертви більш завзято жадала дізнатися подробиці розслідування. Але тут -  зовсім інша справа.

Двері відчинила жінка у віці. Ретельно зібране у зачіску сиве волосся, строге вбрання, не модні сонцезахисні окуляри. Вона нагадала Дастіну стару Дженду з другої дільниці, та теж ходила вічно у всьому сірому, з стиснутими губами та ненавистю до всього світу. Він зітхнув спокійніше, коли ту провели на пенсію.

- Місіс Ділейні?

- Вона сама. Що тобі потрібно, детективе О'Ніл? - голосом жінки можна було зачитувати смертні вироки.

- Ви дозволите увійти?

- Навіщо?

Дастіну на мить захотілося відчинити двері ударом ноги. Йому дедалі менше подобалася ця розмова і ця жінка. Невже серед усієї родини немає нікого адекватного, з ким можна було поговорити?

Стара все ж таки пустила детектива на поріг, але він не просунувся навіть на дюйм усередину будинку.

- Місіс Ділейні, ви знаєте, що вашого сина Артура Ділейні вбили. Поліція розглядає цю версію пріоритетною. Я очікував побачитися з вами на дільниці...

- Якщо вбили, значить було за що, - перебила стара, пильно стежачи щоб детектив не спробував прошмигнути повз.

Дастін зловив себе на думці що якби у нього така мати, він втік би з сім'ї ледь йому стукнуло вісімнадцять. Хлопець, мабуть, так і вчинив.

- У мене залишилось декілька запитань. Якщо у вас є час…

 - У вас дві хвилини, детектив.

- Ви серйозно? - Здивувався О'Ніл, але зла стара продовжувала чекати наче і не було нічого. І він мимоволі підкорився.

- Вам щось відомо про обставини загибелі сина? Хтось бажав йому зла? Чи мав він проблеми з грошима, азартними іграми, дівчатами? Ви можете щось повідомити поліції?

- Я нічого про це не знаю, детективе. - Вона вимовила його посаду з натиском. З цією старенькою не можна церемонитися, подумав Дастін. Він намагався розгледіти за окулярами хоч якийсь проблиск, будь-яку емоцію, але впирався в глуху стіну крижаної незворушності.

- Чому ви в окулярах?

- Це заборонено?

- Ні, звичайно ні. Але це незвично. Для цієї пори року.

- В мене захворювання очей. Занадто багато світла шкодить, - крізь зуби вимовила стара за хвилину.

- Де ваш чоловік та діти?

- Там, де й усі нормальні люди - на роботі. Тільки всяка шваль вештається по домівках добрих людей посеред білого дня.

О’Ніл проковтнув і ці її слова.

- І ви не знаєте, хто б міг бажати вашому синові Артуру смерті?

- Не маю жодної гадки. Як і ви, чи не так, - відрізала місіс Ділейні.

Детектив миттю оглянув ідеально прибрану кімнату. Ніде не порошинки, чиста підлога, свіжовимите скло, але сірий колір стін та інших меблів наводив тугу. Якщо прибрати килими та квіти, вийде майже казарма.

- З вами вже зв'язалися про похорон, місіс Ділейні?

Погляд старої метнувся до дивана. Там лежав пластиковий чохол із чорною сукнею всередині. Жінка стиснула губи ще сильніше і відповіла, указуючи на двері.

- Це не ваша справа, детектив О'Ніл. І вам вже час піти. 

- Ви не дозволите мені озирнутися кілька хвилин?

Хазяйка будинку моментально скипіла від цього нахабства.

- Я дозволю тобі лише забратися звідси до чортової матері, поки ти ще можеш ходити. Ось прийдеш з ордером на обшук, хоч у трусах чоловіка копайся, а доти щоб я тебе на своєму порозі не бачила! Все зрозуміло?

Стара виявилася сильною, Дастін прийшов до тями вже за порогом - Камілла Ділейні миттю виштовхала його за двері. Ось це реакція вбитої горем матері!