Частина перша

Богдан був парубок моторний

І зроду, хоч куди, козак.

Любив компот і борщ червоний,

Ще й чарку пригубить мастак.

Та був ось ворог у Богдана - 

Лях ненаситний Станіслав.

Ворогував він з козаками,

Ворогував же з ним й Богдан.

І склали змову вражі діти,

Як хлопака зо світу зжити:

Для діла цього нелегкого

Чаплинського прийшлося кликать.

А той, собака, і порадив,

Що дім козацький слід спалити.

Богдан же в цю лиху годину 

У шинку пив восьму чарчину,

Додому, плентаючись, йшов.

Та тільки-но дійшов до хати,

Як стали марення ввижатись:

Горіло все його майно.

Схопився він у цю ж хвилину,

І до криниці швидким бігом 

По воду вирушив козак.

Умившись, та чортів позбувшись

І до маєтку повернувшись,

Побачив він, що все палає,

І що вода не помагає,

І що не марення він бачить,

І з горя хлопець як заплаче...

От з горя тут козак й заснув.

Прокинувшись, Богдан побачив

Лиш попіл від свого майна.

Узяв шаблюку добру в руку

І став питать того ім'я,

Хто ось таке утнув нещастя.

Дізнавсь, що був це ворог-шляхтич.

Схотілось козаку в ту мить 

Із ляха всі кишки пустить.

Отож, із думкою цією

У Січ рішив Богдан вступить.

Відтак зібрався у дорогу:

У руку шаблю вклав козак,

Вдягнув широкі шаровари,

Ще й вишиту сорочку взяв,

І вирушив в ту же ж мить, негайно

До місця всіх своїх бажань.

Ввійшовши в місто Запорозьке,

Він всіх зібрав козацьких хлопців

І мову ось таку сказав:

"Єднаймось, браття-українці,

Бо на Вкраїні зло твориться:

Безчесні ляхи, вражі пси,

На нас охоту завели!

У чесних, добрих українців

Вони підпалюють будинки.

Якщо так діло буде йти,

Надворі жити будем ми!

Берімо, браття, зброю в руки

І гайда вчити їх науки!"

На цьому й вирішили браття,

Що слід провчити супостатів.

Богдана ж гетьманом зробили,

Й до ляхів військо спорядили.