Т-Мінус 2 години Ідеальний фасад Кіри Сяйво

Тонка пластикова плівка з ледь чутним шелестом відірвалася від шкіри на внутрішньому боці зап’ястя. Кіра здригнулася. Місце, де щойно був приклеєний старий пластир, неприємно свербіло, а шкіра навколо нього почервоніла, нагадуючи хімічний опік. Вона кинула використаний клаптик полімеру до сміттєвого утилізатора, що безшумно відкрив свою хромовану пащу, і дістала з холодильної камери нову упаковку.

«Симпатія Плюс. Синтетичний окситоцин з домішками ендорфінового комплексу. Тривалість дії: чотири години. Побічні ефекти: легка нудота, тремор кінцівок, тимчасова втрата смаку».

Кіра ненавиділа ці побічні ефекти, але ще більше вона ненавиділа своїх підписників. П’ять мільйонів безликих, жадібних до чужого життя цифрових паразитів, які вимагали від неї постійної, безперебійної щирості. Вони хотіли бачити її посмішку, хотіли відчувати її любов, хотіли бути частиною її ідеального світу. І щоб дати їм цю ілюзію, Кірі доводилося купувати всі свої емоції в елітній нейро-аптеці. Без хімічного стимулятора вона не змогла б видавити із себе навіть крихти тієї солодкавої, всеосяжної любові, якої вимагав алгоритм. Без пластиру вона б просто блювала від огиди щоразу, коли читала їхні коментарі.

Вона розірвала фольгу, притиснула прозорий квадрат до вени на лівому передпліччі й активувала мікроголки легким натисканням. Тіло відгукнулося миттєво. Холодна хвиля прокотилася від руки до грудей, серце зробило швидкий, збитий удар, а потім по венах розлилося густе, штучне тепло. Куточки її губ самі собою поповзли вгору. Дихання вирівнялося. Її зіниці розширилися, роблячи очі неприродно глибокими, вологими й беззахисними. Ідеальний фасад Кіри Сяйво був готовий до роботи.

Вона сиділа перед величезним панорамним вікном свого пентхауса, звідки відкривався вид на вечірній Київ. Місто під нею нагадувало гігантську материнську плату, поцятковану неоновими артеріями заторів і холодним світлом хмарочосів. Але Кіра не дивилася на місто. Вона дивилася на своє відображення в матовому дзеркалі розумного туалетного столика, навколо якого ідеально вибудовані кільцеві лампи заливали її обличчя м’яким, безтіньовим світлом.

Сьогоднішня трансляція була особливою. На оксамитовій підставці перед нею лежав він — новий нейроінтерфейс, шолом «Morpheus-X». Гладкий, вилитий з чорного матового полімеру, з тонкими золотими лініями сенсорів, що нагадували кровоносну систему. Він скидався на витвір мистецтва, на дорогу іграшку, але насправді був інструментом індустріального масштабу.

Кіра відчула, як вібрує її скроневий імплант. На периферії зору, просто в повітрі, розгорнулося напівпрозоре AR-вікно вхідного повідомлення. Відправник: «Макс_Брокер».

«Кіро, ми готові. Влад закінчив заливати бета-прошивку на їхні сервери. Як тільки ти одягнеш шолом і запустиш старт синхронізації, алгоритм підхопить усю твою аудиторію. У нас п'ять мільйонів підключень в очікуванні. Зроби так, щоб вони всі пустили слину і віддали нам свої мізки на цю ніч. Ринок крипти зараз на піку, їхні обчислювальні потужності принесуть нам мільйони. Не облажайся з рекламою».

Вона подумки скинула повідомлення в архів, змахнувши його ледь помітним рухом повік. Макс був її фінансовим менеджером, геніальним, але абсолютно безпринципним крипто-брокером, який перетворював її соціальний капітал на реальні, тверді активи. А Влад... Влад був системним адміністратором із «SomnoCorp», технарем-відлюдником, який постійно колупався в коді її обладнання. Макс запевняв, що Влад написав ексклюзивний скрипт, який дозволить їм витискати з підсвідомості підписників утричі більше крипто-кредитів під час їхнього сну, обходячи офіційні ліміти корпорації. Кіру не цікавили технічні деталі. Її цікавили лише цифри на рахунку та ідеальна картинка в кадрі. Їй було байдуже, що Влад збирається використовувати її підписників як гігантський ботнет. Для неї ця маса завжди була лише ресурсом. Сировиною.

— Система, — вимовила вона вголос, і її голос прозвучав м'яко, наче загорнутий у шовк. Окситоциновий пластир працював на повну. — Старт трансляції за десять секунд. Вивести телеметрію чату на правий сектор.

Повітря перед нею спалахнуло десятками напівпрозорих екранів. Камери, вбудовані в стіни та літаючі мікродрони, безшумно зайняли свої позиції, фіксуючи її обличчя з найвигідніших ракурсів.

Три. Два. Один. Ефір.

Кіра широко розплющила очі, дозволивши крихітній, заздалегідь підготовленій сльозі захоплення блиснути в куточку ока. Її губи розтягнулися в найщирішій, найтеплішій усмішці, на яку була здатна сучасна фармацевтика.

— Привіт, мої любі зірочки! — її голос завібрував від награної ніжності, проникаючи просто у вушні імпланти мільйонів людей по всьому світу. Вона записувала нову трансляцію для своїх п'яти мільйонів підписників. — Боже мій, як же я за вами скучила! Ви навіть не уявляєте, як швидко б'ється моє серце зараз, коли я бачу, як ви підключаєтеся. Вас уже два мільйони... три... п'ять! Ви просто неймовірні. Я відчуваю вашу енергію, вона пульсує прямо тут.

Вона театрально поклала ідеально наманікюрену руку на груди. AR-чат праворуч від неї перетворився на божевільний водоспад кольорів. Сердечка, смайли, стікери та крипто-донати злилися в суцільну розмиту смугу.

«Кіро, ти богиня!»

«Яка ж ти красива сьогодні!»

«Готовий віддати тобі все!»

Потік обожнювання лився на неї, і, якби не пластир, вона б скривилася від цієї відкритої, жалюгідної потреби в чужій увазі. Але зараз вона лише купалася в цьому, як у теплій ванні.