Т-Мінус 10 хвилин Свербіж у неокортексі

Металевий присмак на корені язика був першою ознакою того, що сеанс завершується. Різкий, наче розряд мікроструму, імпульс прошив потиличну частку, і Макс розплющив очі. У вухах стояв тонкий, ледь вловимий писк, який поступово перетворився на дивний шум в голові, наче хтось зібгав аркуш фольги просто всередині його черепа. Цей звук дратував, викликаючи майже фізичний свербіж глибоко під черепною коробкою, десь на рівні неокортексу.

Макс сидів у ергономічному кріслі своєї орендованої капсули в елітному коворкінгу «Нейро-Хаб Плаза», розташованому на сорок другому поверсі скляної вежі над ранковим, затягнутим сірим смогом Києвом. Світлодіодна смуга на його скроневому інтерфейсі блимнула зеленим і згасла. Синхронізація розірвана. Він щойно закінчив чергову зміну, дозволяючи корпорації «SomnoCorp» здавати в оренду невикористані потужності свого мозку під час сну. Поки він спав, його підсвідомість рендерила масиви даних для якихось безіменних нейромереж, перетравлювала терабайти чужого сміття, а на його рахунок крапали швидкі гроші.

Він повільно видихнув, відчуваючи, як по спині стікає липкий холодний піт. Голова гула, мов перегрітий сервер. Макс потягнувся тремтячими пальцями до потилиці й обережно почухав шкіру навколо нейропорту. Свербіж не зникав. Він здавався глибшим, підшкірним, ніби самі нейрони терлися один об одного.

«Звичайний побічний ефект від бета-тесту нового алгоритму стиснення даних», — заспокоїв він себе, ковтаючи суху слину. Корпорація обіцяла підвищений тариф за участь у тестуванні, а Максу, як цинічному крипто-брокеру, який звик грати на межі фолу, зараз конче потрібна була ліквідність.

Він подивився на напівпрозорий AR-екран, що висів у повітрі перед ним. Інтерфейс підморгнув цифрою балансу. Цього вистачить, щоб перекрити маржин-колл, але недостатньо, щоб вирватися з цього щурячого бігу. Макс потер очі, намагаючись прогнати туман у голові. Йому потрібно було зосередитися. За розкладом у нього був запланований важливий дзвінок — він мав продати черговий пакет «сон-акцій» одному дуже жирному клієнту.

Поки система завантажувала профіль покупця, Макс відкинувся на спинку крісла, і його думки мимоволі повернулися до вчорашнього дня. Вчорашньої секретної угоди за кавою на Подолі. Перед очима спливло бліде, вкрите потом обличчя Влада, системного адміністратора з «SomnoCorp». Влад постійно озирався на двері підпільної кав'ярні, стискаючи паперовий стаканчик так, що кава ледь не вихлюпувалася йому на пальці. «Я знайшов бекдор у системі, Максе, — шепотів тоді Влад, і його очі гарячково блищали. — Діра у їхніх клятих фільтрах конфіденційності. Ми зможемо підглядати за снами еліти. Уявляєш, який там компромат? Ми заробимо на цьому мільйони».

Макс тоді погодився. Жадібність перемогла параною. Вони домовилися про запуск неперевіреного скрипта, який Влад хитромудро вирішив замаскувати, використавши як ботнет аудиторію популярної інфлюенсерки Кіри. П'ять мільйонів ідіотів, що щоночі підключалися до мережі через її брендовані шоломи, навіть не підозрювали, що стануть провідниками для найбільшого кібер-пограбування десятиліття.

Свербіж у неокортексі раптом посилився, перетворившись на гостру пульсацію. Макс скривився. Чи міг цей дивний шум у голові бути наслідком того, що скрипт Влада вже почав працювати?

Дзвінок прорізав тишу капсули м’яким, нав’язливим переливом. На AR-екрані з'явилося роздуте, червонувате обличчя клієнта — інвестора з профілем, закритим корпоративними щитами безпеки.

— Максиме, — прохрипів клієнт, ледь ворушачи товстими губами, наче йому було ліньки витрачати енергію на артикуляцію. — У мене обмаль часу. Що ви там хотіли мені запропонувати? Тільки без цієї вашої брокерської води.

Макс миттєво начепив на обличчя свою найкращу, синтетичну, відпрацьовану перед дзеркалом посмішку хижака. Він випрямив спину, ігноруючи нудоту, що підкочувала до горла.

— Ексклюзивний транш, Артуре Борисовичу. Пакет сирих, невідфільтрованих «сон-акцій» з азійського кластера. Люди працюють у три зміни, їхній мозок видає феноменальні показники обчислювальної потужності під час швидкої фази сну. Ми говоримо про рентабельність у триста відсотків за квартал. І все це легально, через інфраструктуру «SomnoCorp».

Він говорив впевнено, жонглюючи термінами, але раптом відчув дещо дивне. Запах. У стерильній, кондиційованій капсулі коворкінгу, яка пахла виключно озоном і дорогим пластиком, раптом з'явився виразний, задушливий сморід дешевого мийного засобу, застояного пилу та підгнилих яблук.

Макс замовк на півслові. Його зіниці розширилися. Це був не просто запах. Це був тригер. Його серце зробило болючий ривок і забилося десь у самому горлі. Перед очима, просто поверх голографічного обличчя клієнта, почала розповзатися мила, жовтувата пелена. Свербіж у голові перетворився на оглушливий, панічний гул.

1998 рік. Зима.

Макс не хотів цього згадувати. Він витратив тисячі крипто-кредитів на терапію підсвідомості, щоб назавжди стерти, забетонувати, випалити цю сцену зі свого мозку. Але зараз вона поверталася з жахливою, 8K-реалістичністю.

Він знову відчув себе маленьким, худим хлопчиком у завеликій, витертій куртці. Він стояв у проході між стелажами старого супермаркету. Світло люмінесцентних ламп неприємно блимало, гудучи, наче рій розлючених ос. У його спітнілій, тремтячій долонці був затиснутий вкрадений батончик «Снікерс». Зім'ята обгортка різала пальці. Дитячі спогади про крадіжку в супермаркеті затопили його свідомість так різко, що Макс фізично задихнувся в своєму кріслі, хапаючи ротом повітря коворкінгу, якого раптом стало катастрофічно мало.