Присмак бажання

Вона дивилася на величезний хот-дог і вкотре нагадувала собі: “Це нездорова їжа. Ти не повинна покупати цю гидоту”. І тут же з жалем в душі додавала: “Але ж ця гидота така смачна. І взагалі я така голодна”. В саме в ту мить, коли жінка вже готова була здатися і купити хот-дог прямісенько на заправці, її хтось штурхнув у спину. Вона миттєво обернулася і тут же почула:

— О-о-ох, пробачте. Я ненавмисно.

Штурхачем виявився чоловік. Він тримав каву і намагався дотягнутися до печива. Чоловік був настільки зайнятий своє справою, що навіть не глянув на неї. А вона… просто заціпеніла на місці. Адже це був він! Так, життя внесло свої коррективи. Ось біля очей з'явилися зморшки, велики бороздки перерізали лоб… Але все ті ж очі, та ж сама лагідна посмішка і навіть голос...той самий голос, який вона так жадала колись почути…

Чоловік, не почувши відповіді, глянув на жінку, котру тільки-но штурхнув. Мить він роздивлявся, а потім радісно вигукнув:

— Ритка, це ти? Яка ж ти стала гарна! Тебе даже не впізнати!

— Ну по-перше не Ритка, а Марго. Тепер мене звуть Марго. А по-друге, так, це я.

— Це ж скільки ми не бачилися? — продовжував чоловік, зовсім забувши про печиво. — П’ять? Ні, мабуть більше... 10 років?

— Вісім років, — відповіла Марго, і тут же прикусила язик, зрозумівши, що дуже поспішно видала цю цифру.

Чоловік це помітив і посміхнувся.

— Як ти жила всі ці роки? Згадувала… про нас?

Марго бросила останній, так би мовити прощальний погляд на хот-дог (тепер, при ньому, вона взагалі не може опуститися до поїдання “нездорової їжі”), і промовила:

— “Нас” не існує. І якщо ти, Гліб, пам'ятаєш, то не існує завдяки тобі. Тож чому я повинна про тебе згадувати?

Вона зробила крок в напрямку дверей, але чоловік її взяв за руку.

— Не тікай. Постій. Ми обоє дорослі люди. Невже ми не можемо просто поговорити?

— Можемо, але не зараз, — Марго витягла свою тендітну руку із сильної чоловічої долоні і поспішила до виходу.

Уже в машині вона перевела подих, стрімко клацнула ременем безпеки і з силою нажала на газ. Машина протяжно завила і миттєво рушила з місця. В дзеркалі заднього виду вона побачила розгубленого Гліба з кавою в руках, котрий не зводив очей зі стрімко відїзжаючої машини. Вона уносилась з його життя так само, як і він колись з її...

Тільки добравшись до своєї кав’ярні і утолив голод смачною булочкою, Марго нарешті дозволила собі осмислити всі ті події, які трапилися з нею. “Він тут? У місті? Але чому? — думала вона. —  Він повинен бути в Лондоні. Адже саме туди вони переїхали. Хоча… Яка мені різниця, де він, і що робить. Я давно викинула його із голови… та із серця…” Вона відкрила ноутбук і нажала на кнопку завантаження.

— Треба працювати, — проговорила жінка вголосі. —  Звіти самі по собі не здадуться.

Вона обвела поглядом свій уютний кабінет, котрий завжди був її улюбленим пристанищем і… замість складання звітності перенеслась подумками на 10 років назад…

Рита стояла в університеті біля розкладу і старанно переписувала його в блокнотик. Аж раптом почула за спиною розмову хлопців.

— Сьогодні буде семінар “Ораторська майстерність”. Проводе сам Володимир Бурий.

Рита від несподіванки аж блокнотик виронила з рук.

— Володимир Бурий? —  перепитала вона, повертаючись до хлопців. —  Сам Володимир Бурий? Це ж відомий психолог, котрий написав…

— “Ораторська майстерність від А до Я”, “Вміння вести переговори”, —  доповнив за дівчину один з хлопців. —  Так саме він. А ти цікавишся цією темою?

— Звісно, — відповіла Рита. —  А як можна попасти до нього на семінар?

— Заплатити…

Рита тут же засмутилася і потупила очі долі.

— Звісно, — погодилася вона. — А коштує дуже дорого?

Дівчина підраховувала в умі, скільки грошей в неї залишилося до слідуючої стипендії. “А якщо позичити? — пронеслось у неї в голові. —  А потім віддати із наступної виплати?.. Ні. не можу...Треба купити сапоги, інакше мені не буде в чому ходити до університету”.

— Ну чого ти засмутилася? —  запитав хлопець. — Підеш зі мною. Я проведу тебе безкоштовно… До речі, як тебе звати?

— Рита, — враз повеселіла дівчина. — А тебе?

— Гліб.

Саме так вони познайомилися. І з цього семінару зав’язалася між ними міцна дружба. Вони з радістю зустрічалися і часами розмовляли, адже мали багато спільних тем.

— Я ще ніколи не зустрічав людину, яка мене б так гарно розуміла, — одного разу сказав Гліб.

— Так, — погодилася Рита. — Я також…

Поступово їх відносини почали значити дещо більше, ніж просто дружба. Рита і Гліб вже не просто спілкувалися, вони розуміли одне одного з півслова, а інколи достатньо було і погляду.

— Я навіть не думала, что люди можуть бути настільки близькими, — вирвалося у Рити.

І саме в цю мить вона відчула на своїх плечах його руки. Він ніжно обняв дівчину і прижав до себе. Вона слухала, як невгамовно калатає його серце. І хвиля приємних відчуттів заповнила Риту. Дівчина мимоволі закрила очі. Цієї ж миті вона відчула дотик його гарячих губ. Він цілував її лице, щоки, губи…

Це було кохання, велике справжнє кохання, про яке мріють всі дівчата. Рита почувала себе по-справжньому щасливою. Вона по вуха закохалася в цього хлопця, з яким її пов'язували не тільки романтичні стосунки а й спільні інтереси. І це, на її думку, було 100%-ною гарантією вічності їх взаємин.

Але… Завжди є це “але”. В житті постійно з'являються якісь перешкоди. Неначе без них люди просто не змогли б існувати. Цим “але” в стосунках Рити і Гліба став постійний брак коштів. Оба були студентами. І якщо Гліб проживав з батьками, то Рита мешкала в гуртожитку. Тому питання “що поїсти”, “як дожити до стипендії”, “за що купити необхідні речі” були для неї неабияк актуальними.

— Може сходимо в кіно? — пропонував Гліб.

А Рита вже підсумовувала в голові, що їй не вистачить коштів на тролейбус, яким вона могла б доїхати до кінотеатру.