Своя правда

— Ну коли вже можна буде сісти до автобусу? — тихо промовив Влад, не зводячи погляду зі своєї дорожньої валізи.

— Що ти там бурмочеш?— грізно запитав батько, обводячи орлиним поглядом всіх присутніх.

— Нічого, — так же тихо відповів Влад.

Він з-під лоба глянув на батька. “Шукає її, — пронеслося в голові хлопця. — Чекає, коли вона з’явиться. Як же я ненавиджу все це! Коли виросту ніколи не буду їздити на море автобусом. І взагалі ніколи не буду їздити на море…”. Ззаду хлопця хтось пнув.

— Ой, вибачте, — почувся дівочий голос. — Я вас не помітила.

Влад автоматично зробив крок убік, а потім розвернувся, щоб побачити, кому він заважає. Перед ним стояла юна дівчина з величезною валізою, в якій, по міркам Влада, вона сама могла з легкістю поміститися.

— А скажіть, ви тоже на Азовское море? — запитала вона.

Хлопець кивнув головою.

— На 21.00? — знов запитала дівчина.

Влад уважно глянув на юне створіння, котре так безцеремонно вторглося в його думки і знов кивнув головою.

— А не знаете, чому досі немає автобуса? — продовжувала питати дівчина. — Вже майже дев’ять…

Хлопець знизав плечима. Це нав’язливе дівчисько починало його дратувати, тому він відвернувся від неї і саме в ту мить побачив її, ту жінку, яку чекав батько. Вона стояла окремо з маленьким сином. Рядом стояв, як Влад вже знав, її чоловік. Він приїхав провести жінку з дитиною на море. 

Хлопець мимохіть глянув на батька. Той заспокоївся і навіть почав посміхатися. Час від часу він кидав погляди в бік жінки, ніби перевіряючи: вона точно тут? нікуди не ділася? “Який брехун, — подумав Влад про батька. — Так би ти матері посміхався”.

Подали автобус і весь натовп кинувся до дверей. Влад усівся на своє місце, вставив навушники у вуха і, відвернувшись до вікна, включив музику. Єдине, чого він хотів, так це якомога швидше заснути, бо добре знав, як тільки автобус від’їде від міста, батько перенесе на своє місце сина тієї жінки, а сам сяде поряд з нею. І це було неприємно Владу. Ну невже не можна почекати? Та й навіщо так відкрито демонструвати свої відносини?

На море автобус приїхав рано-вранці. Всіх відпочивальників досить швидко розселили по номерах і Влад нарешті зміг лягти на ліжко, витягнувши кінцівки, які затекли під час їзди в автобусі. Але не тут-то було.

— Чого ти розлігся? — гримнув батько. — Молодий хлопець, а ведеш себе як старий дід. Йди, пройдись по містечку, погуляй по набережній. Та я в твої роки…

Хлопець не став чекати, поки батько договорить, що саме він в його роки. Влад стрімко зіскочив з ліжка і вилетів у двері. Він досить чітко усвідомлював, чому батько наполегливо жене його. І від цих думок йому ставало зле. 

Влад вийшов на подвір’я і усівся в пластикове крісло.

— О, привіт, — почув він.

Хлопець озирнувся і побачив ту саму дівчину, котра засипала його питаннями перед від’їздом.

— Ви ще не ходили до моря? — поцікавилася дівчина. — До речі, мене звуть Маша. А тебе?

— Влад.

— Приємно познайомитися. А ти з ким приїхав?

— З батьком.

— М-м-м, а я з мамою і молодшою сестрою.

— А батько дома залишився? — запитав Влад і сам здивувася, навіщо йому ця інформація.

— Ні-і-і, — грустно промовила Маша. — Батько помер три роки тому…

— Повезло, — вирвалося у Влада раніше, ніж він усвідомив, що тільки-но промовив.— Пробач…

— Що, все так жахливо?.. у ваших відносинах з батьком? — запитала дівчина.

Хлопець уважно подивився на Машу. “Не така вона вже й нав’язлива, — пронеслося у нього в голові. — Та не так вже й дратує...”

З готелю вийшла жінка з дівчиною, років 10, і звернулася до Маші:

— Ну що? Пішли до моря?

Маша легенько доторкнулася до руки Влада і промовила:

— Тримайся. Ми з тобою зустрінемося в обід чи ввечері і побалакаємо.

— Забий, — відповів хлопець і повернув голову у другий бік.

На море Влад з батьком вибралися майже в обід. Але й тут вони не залишилися самі. Невдовзі до них, нібито випадково, приєдналися та жінка з сином. “Як же це бридко,” — думав Влад. 

— Піди поплавай з Бодею, — скомандував батько, вказуючи на малого сина жінки.

— Не хочу, — заперечив Влад.

— О-о-о, молодий хлопець називається, — починав злитися батько. — Тобі ще й 16-ти немає, а ти ведеш себе як старий дід. Та ще й невдячний такий! Його на море привезли, радуйся, відпочивай. Так ні! Він губи надув і все йому не так.

— А я просив тебе про море? — не витримав Влад. — Ти хоч спитав, чи потрібна мені ця поїздка? 

— Невдя-я-ячний! — закипав батько.

— Сергію, тихо, не заводься, — намагалася заспокоїти батька жінка. — Нам ці скандали не до чого. До того ж Владик дорослий хлопчик і може не хоче зараз плавати… Не треба тиснути на нього. Він пізніше сходить. Так, Владику?

Як же його дратувало це звернення “Владику”, наче він мала дитина, яка досі нічого не усвідомлює. І взагалі йому не подобалася ця жінка з її лагідно-медовим, аж занадто солодким, голосом. Але він знайшов в собі сили і кивнув головою, відповівши на її запитання, щоб не розпалювати ще більше вогнище в стосунках з батьком.

— Ну гаразд, — погодився батько і додав. — Хочеш сидіти, то й сиди тут як пеньок. Богдан, пішли плавати. І маму Олю візьмемо з собою. Домовилися?

Батько простяг руку долонею вверх малому. Той дзвінко хлопнув його по руці, даючи “п’ять” і вони весело зашагали до моря. Влад дивився їм услід і в його душі знов починало щемити. “Чому він возиться з чужою дитиною? У нього ж є я! Рідний син.” — вкотре думав Влад і незнаходив відповіді. Колись він запитав у матері: “Чому батько мене не любить?” Дурнувате запитання, на яке жоден дорослий ніколи щіро не відповість. Тому слова матері зовсім не пролили світло на їх відносини з батьком, а навпроти, посилили відчуття непотрібності. “Ну що ти, — говорила мати. — Батько тебе дуже любить. Просто він хоче, щоб ти виріс гарним хлопчиком”.