Глава 9

Це був Ігор, однокласник, якому я завжди подобалася, але взаємних почуттів до нього в мене не було. Хлопець завжди дарував мені валентинки й трояндочку чотирнадцятого лютого. Хоч мені було ніяково стільки разів йому відмовляти у стосунках, Ігор ніколи не здавався.

– Ти чому сама? – поцікавився він.

– Просто захотілося побути наодинці.

Хлопець підплив ближче до мене.

– Янко, дай мені шанс зробити тебе щасливою. Я тебе ніколи не ображу.

– А з чого ти взяв, що я не щаслива? – я відійшла трохи назад, та Ігор усе одно наближався до мене. Я вже відчула бортик басейну.

– Ти зводиш мене з розуму. Я вже п’ять років тебе люблю, невже так важко хоч раз звернути на мене увагу?

– Ігорю, зрозумій нарешті, що ми не будемо разом. Ти ще знайдеш свою людину, але це не я. Вибач.

Хлопець став упритул до мене. Страх заволодів мною. Ігор схопив міцно мої руки, вирватися неможливо, оскільки він майже не виходив зі спортзалу.

– Пусти мене! – закричала я, намагаючись хоч трошки послабити хватку.

Та Ігореві начхати, він лише нахилявся до моїх губ.

– Ігор! Ти не чув, що тобі сказала Яна? – нізвідки з’явився Джеймс. – Швидко відпусти її!

– Джеймс, не лізь, – нахабно відповів однокласник, продовжуючи робити свою справу.

Учитель хутко застрибнув у басейн, відриваючи хлопця від мене.

– Ніколи нічого не роби проти чиєїсь волі! – випалив Джеймс, у якого очі палали злістю. – Щоб в радіусі п’яти метрів я тебе не бачив біля неї!

Ігор лише фиркнув у відповідь і пішов геть. Сльози зрадницьки виступили на моїх очах. Шок досі не сходив з мого обличчя. Усе наче в тумані.

– Яночко, з тобою все добре? – лагідно глянув на мене вчитель, витираючи мої сльози.

– Я…Я не знаю, – ледве вимовила. – Я знаю, що довгий час подобаюся Ігореві, але не сподівалася, що він так учинить. Дякую, що ти врятував мене.

Джеймс лише міцно пригорнув мене до себе і поцілував у потилицю. Потім приніс мені халат і укутав, наче малу дитину. З ним було добре. З ним я спокійна, але йому не варто знати про мої почуття.

Я прийняла душ і спустилася на кухню, де були більшість однокласників. Сніжана прийшла з колодою якихось карт.

– Пропоную зіграти в «Правда чи дія?». Тут у мене карточки зі завданнями і запитаннями. Хто не проти?

Соня, Діма, я, Джеймс, Сніжана, Ваня та Ксю з Олегом сіли у коло, решта – або дивилися щось по ТБ, або десь гуляли. У центр Сніжана поклала пляшку з-під пива, щоб визначити хто буде першим.

– Далі підемо за годинниковою стрілкою, – промовила дівчина, розкладаючи карточки у дві колоди.

Пляшка вказала на Соню.

– Правда чи дія?

– Правда, – сказала однокласниця і потягнула перше питання.

– «У скільки років був перший поцілунок?» – зачитала дівчина, зашарівшись додала: У мене ще його не було.

Усі були шоковані, хоча по її поведінці можна було сказати, що дівчина – романтична натура, і першому-ліпшому не дозволить торкатися себе.

– Ууу, треба виправляти, – підморгнув Діма, якраз настала його черга. – Я вибираю «Дію».

Хлопець потягнув картку та усміхнувся на всі тридцять два.

– Поцілуй людину, що сидить праворуч тебе, – сказав він, вказуючи на Соню.

Дівчина почервоніла ще більше. Бідненька не так уявляла свій перший поцілунок, та Діма не хотів її образити, тому просто цьомкнув у щічку. Соня лише вдячно подивилася на нього. Однокласник хоч і буй ще той казанова, але дівчат ніколи не ображав.

– Дія, – сказала я, оскільки була моя черга. – «Закритися у кімнаті на 15 хвилин з людиною, яка сидить ліворуч».

Я нервово ковтнула, адже саме з цієї сторони сидів Джеймс.

– Хто взагалі придумав ці тупі завдання? – обурилася я.

– Яно, потрібно виконувати. Тебе ніхто не заставляв сюди сідати, – мовила Ксю.

Я була шокована від почутого, а ще подругою називається.

– Що ж, йдемо, – підтримав її вчитель.