Глава 8

Зустрілися ми на автобусній зупинці, а звідти через якихось 10 хвилин добралися до вокзалу. До електрички ще 15 хвилин. Джеймс старанно все перевіряв – нічого не забули. Дорога до Славська займала майже 2 години, тому ми весь час співали, розмовляли і, звичайно, їли. Добре, що деякі однокласники додумалися взяти з собою канапки, які ми благополучно розділили між усіма охочими перекусити.

Зі Славського вокзалу нас забрав невеличкий бус, який доправив до нашого будиночку, що складався з трьох поверхів. На першому була кухня, дві кімнати (щоправда, вони невеличкі, але нам багато місця й не треба) і ванна, на другому й третьому – по чотири кімнати й ванна, а ще у підвалі був басейн! Рай просто! Наш новий дім на три ночі. Оскільки нас було двадцять душ (18 учнів, Джеймс і Олег, якого охоче прийняли однокласники), то якраз усі поділилися по двоє: Ксю з Олегом, Ваня зі Сніжаною, які почали зустрічатися кілька днів тому (чому я безмежно рада), Джеймс із Дімою, а я з Сонею – милою дівчинкою, з якою завжди є про що поговорити, і решта однокласників теж обрали своїх сусідів.

Перше, що ми вирішили зробити, – поїсти. Як виявилося, перекусу в електричці нам було мало. Кілька хлопців і дівчат побігли в магазин за продуктами. Часу і терпіння на кулінарні експерименти у нас не було, тому гречка і овочевий салат – ідеальний вибір.

Я випадково пролила на себе сік, який взяла з собою, тому швидко пішла переодягатися. Поки натягувала на ноги легінси, почула, що хтось увійшов у кімнаті. Спершу подумала, що це Соня.

– Яно, ти будеш... – чоловічий голос налякав мене, а потім додав: чай?

Мені мову відняло, коли я впізнала того, хто до мене звернувся. Навіть боялася повертатися.

– Ей, стукати не вчили? – сказала я, яка ще кілька секунд тому стояла у мереживній білизні й натягнутими до половини ніг легінсами, тому нашвидкоруч оділа кофту.

– Вибач, будь ласка, – промимрив Джеймс.

Я була червона, як буряк. Ще ніхто не бачив мене у такому вигляді. Я справді не знала, як поводитися у такій ситуації. Мені так соромно.

– Чай буду, – сухо мовила я.

Джеймс підійшов ближче. Він охопив моє обличчя своїми руками і накрив мої губи своїми. Мене ще ніхто ніколи так ніжно не цілував, так, що аж потягнуло внизу. Мені ж це не мариться? Не знаю, скільки б часу ми отак стояли і в що той поцілунок би переріс, але Джеймс різко відійшов від мене, коли з коридору почувся шум. Він швидко вийшов з кімнати, нічого не пояснивши. А я знову напекла раків.

Вмивши лице холодною водою, щоб хоч якось остудитися, пішла помагати дівчатам готувати вечерю. На столі на мене чекав зелений час. Якраз вчасно, бо заспокоїть мої нерви. Поки я накривала на стіл, Джеймс не зводив з мене погляду. Чому це так ніяково? Звичайно, я не раз уявляла собі наш поцілунок, але реальність вибила мене з колії.

– Янко, ти чому така червона? – запитав хтось з однокласників.

– Та щось не дуже добре себе почуваю. Спекотно тут дуже.

Після вечері вчитель дав волю всім учням, тому більшість пішли гуляти по місті, кілька залишилося покайфувати в басейні. Я вирішила звільнитися від зайвих думок, а улюблений серіал у цьому ідеально допомагає.

Після однієї серії, я вирішила піти поплавати в басейні. Добре, що прихопила свій зелений купальник. Узагалі вода – моя стихія, адже я два роки займалася плаванням. Не професійно, а так – для себе, та все ж одного разу мене відправили на змагання, де таки зайняла перше місце. Другий раз я випробувала свої можливості у 10 класі на шкільних, правда, пощастило менше – друге місце, але я й так рада.

Голоси з басейну не долинали. Можливо, інші теж пішли гуляти. От і чудненько, поплаваю на самоті. Та не так сталося, як гадалося. Як тільки я проплила кілька кругів, почула, що хтось хлюпнувся в басейн «бомбочкою».