Глава 7

Голос, від якого так і віяло теплом.

– Привіт, – сказав Джеймс.

– Добрий день, – усміхнулася я.

– Перестань, мені тільки 20, а я вже відчуваю себе 60-річним. Говори до мене на «ти».

– Вибач, просто в мене ніколи не було такого молодого вчителя, тому незвично так звертатися, – відповіла я і відчула, як мої щоки почервоніли.

– Усе буває вперше, – підморгнув хлопець.

Залунала мелодія, яку я скорше не чула. До Джеймса телефонували.

– Вибач, мені потрібно йти. Гарного дня! – сказав він мені. А далі відповів на дзвінок: – Так, сонечко?

Я лиш усміхнулася, та в душі все похололо. Значить, у нього є дівчина. Воно й не дивно: юний серцеїд. 

Скупивши цілий пакет фруктів, я відправилася до Ксю. На щастя, їй стало краще, а ще дівчина світилася від щастя, бо Олег кур’єром надіслав величезний букет півоній – її улюблених квітів. Подруга зраділа моєму візиту. Я їй розказала про сьогоднішній день: уроки, Ваню, Джеймса. Потім ми дивилися фільм «До зустрічі з тобою». Без сліз не обійшлося. Після цього батько забрав мене, коли їхав з роботи.

– Доню, ти чого така заплакана? Ви посварилися з Оксанкою? – хвилювався тато.

– Звичайно, що ні. Ми ж ніколи не сваримося. Це через фільм.

– Ой, я зовсім забув, що ти переживаєш усе разом з головними героями.

Я лише усміхнулася. Татко чудово знав мій характер. Так, буваю часом нестерпною, впертою і жорстокою, але я така ж дівчинка, як усі інші: мрію про романтику, справжнє кохання і щасливе життя.

Вечір зовсім не відрізнявся від учорашнього. Я так само робила домашнє завдання, готувалася до ЗНО, а потім дивилася серіал. І знову заснула під нього.

Сон у точності повторився. Знову. Знову не бачила обличчя цього кучерявого хлопчини. Цікаво, коли я його нарешті зустріну, адже з моїх знайомих ніхто не має такої зачіски.

Зайшовши у клас, я помітила букет персикових троянд на своїй парті. Хто ж дізнався, що це мої улюблені? Усередині була записка з текстом: «Вибач, я не хотів тебе образити. Більше так не буду. Обіцяю». Неважко здогадатися, що це був Ваня. Побачивши хлопця, я усміхнулася йому.

– Ти прийняла моє вибачення? – запитав він.

– Так, але, будь ласка, більше такого не роби, якщо хочеш жити.

– Я вже зрозумів. Будемо друзями?

– Будемо, але це місце все одно Ксю. Навіть і не думай сюди сідати.

Хлопець лише усміхнувся і пішов за свою парту. До класу зайшов Джеймс, адже перший урок – англійська.

– Привіт усім! Гарний букетик, Яно, – учитель якось дивно глянув на мене, та можливо, мені це здалося. – Сьогодні ми з вами поговоримо про Велику Британію. Я розкажу про кілька цікавих місць у Лондоні.

Усі 45 хвилин наш клас слухав Джеймса, затамувавши подих. Ще ніколи уроки не були такими цікавими. Складалося враження, що ми самі гуляємо вуличками цього прекрасного міста.

На перерві Сніжана вирішила зробити оголошення.

– Хто не проти поїхати в Карпати на осінні канікули? – дівчині завжди не сидиться на місці. – Джеймсе, ви з нами?

– Будь ласка, звертайтеся до мене на «ти». Прекрасна ідея, Сніжано. Я з вами!

– Чудово. Усіх охочих прошу написати мені. Не дивуйтеся, що я говорю про цю поїздку за місяць до канікул. Просто хочу все гарненько організувати.

Я знала, що Сніжана намагатиметься угодити всім і підбере такий варіант, який влаштовуватиме навіть найвибагливішого. Навички організатора в неї хороші, адже ще з молодших класів вона любила проводити різноманітні заходи. Єдиний «плюс» у її характері.

 – Ти поїдеш? – запитав мене Ваня.

У той самий час Джеймс знову поглянув на мене, очікуючи відповіді.

– Звичайно, що поїду. Треба буде ще Ксю про це повідомити.

Хлопці полегшено видихнули. Якось дивно все це.

Після уроків я зателефонувала подрузі й розповіла новини в школі.

– І чому все найцікавіше я завжди пропускаю? Слава Богу, хоч з понеділка знову повернуся у звичайний ритм життя.

Я цьому надзвичайно зраділа. Знову ми будемо разом, бо без Ксю на деяких предметах реально нудно.

Ніч змінювалася на день, а день на ніч. Дні у календарі летіли з шаленою швидкістю. Навчатися справді важко: у школі вчителі вимагали знань своїх предметів, а репетитори, у свою чергу, –  ідеальної підготовки. Часу катастрофічно бракує, але ця поїздка буде як ковток свіжого повітря, як розрядка перед напруженими буднями.

Ваня чудово влився у компанію, що складала з мене і Ксю. Більше дивних вибриків від хлопця не було, тому ми тепер нероздільна трійця. Я, як і говорила швидше, вирішила вступати на перекладача, Ксю – на дизайнера (її руки творили справжнє мистецтво), а Ваня – на програміста (хлопець здібний у математиці і фізиці).

Ось настав день Х – поїздка у Карпати. Як я й казала: Сніжана вгодила всім, тому їде весь наш клас, а з учителів тільки Джеймс. Тепер його важко саме так називати, адже за півтора місяця навчання він став для нас другом, тільки не для мене. Хлопець досі не виходить з моєї голови, як би я не старалася.