Глава 6

А за кермом був Джеймс.

– Агов, Яно, може підвезти тебе?

Знову ця усмішка, що не дає спокійно жити. Тільки я відкрила рота, щоб погодитися, як чую:

– Не хвилюйтеся, я проведу її додому, – втрутився Ваня.

Джеймс просто мовчки поїхав.

– Та би тобі добре було! Чого вчепився до мене?

– А ти не здогадуєшся?

– Ваня, відійди від мене, якщо не хочеш умерти.

Мій грізний погляд таки налякав хлопця. Той щось пробелькотів і пішов. Я витягла навушники, увімкнула музику і пішла далі, повністю занурюючись у думки про нового вчителя.

Коли я прийшла додому, мама готувала вечерю. Швидко переодягнувшись, пішла їй допомагати.

– Як справи? Як перші дні навчання? – поцікавилася неня, поки мила посуд.

– Були б прекрасно, якби не Ваня, – обурено відповіла я.  – Ух, бісить мене.

– Можливо, ти йому подобаєшся, у такий спосіб він хоче привернути твою увагу.

– Та ну, не думаю. Просто випробовує мої нерви.

Після вечері я пішла робити домашнє завдання у своїй кімнаті. Слава Богу, що треба написати тільки вправи з української мови і кілька прикладів з алгебри. Я не розповіла мамі про нового вчителя, боялася, що вона зразу здогадається про мою симпатію до нього. Потрібно викинути з голови ці думки. Джеймс – не мого поля ягода. Від сьогодні я забуду про свої почуття. Це ж просто смішно, що він так швидко запав у мою душу. Такого бути не може!

Щоб трошки відволіктися від реального світу, я вирішила подивитися наступну серію «Надприродного». Ех, Дін – ідеальний чоловік. Шкода, що настільки років старший від мене, і має сім’ю, і взагалі в Америці. Не встигла я переглянути й трьох серій, як заснула.

Шум океану, що омиває білосніжний пісочок. Малиновий захід соня. На березі стоїть арка, прикрашена живими квітами, а біля неї стоїть він. Хлопець з кучерями чекає на мене. Я йду до нього в білому платті, шлейф якого розлітається від вітру. Хлопець повертається до мене..

Противний звук будильника, який не дав додивитися сон до кінця. Я так і не побачила його обличчя. Дивно, що це сновидіння повторюється. Такого скорше не було.

За вікном до мене усміхалося сонечко. Здається, погода в цьому місті міняється щохвилини, але оскільки синоптики не прогнозували дощу, я вирішила одягти легку рожеву сукню на чвертковий рукав, а волосся заплести в косу. Поснідавши, зателефонувала до подруги.

 – Ксю, привіт, на тебе чекати? – запитала я, адже батько запропонував підвезти.

– Привіт, Янко, – дівчина закашляла, – я захворіла, тож не знаю, коли прийду до школи.

– Як так? Коли вже встигла? Навчальний рік тільки почався, а ти вже здалася.

– Та я вчора попала під зливу. Олег мій теж захворів.

У Ксю завжди мій слабкий імунітет, на відміну від мене. Здавалося, тільки вітер подує, а вона вже хвора.

– І як ти почуваєшся? Що болить? Температуру маєш?

– Голова розколюється. Температура 38, а ще кашляю.

– Одужуй, бідненька. Зайду після уроків.

Я поклала трубку і поїхала до школи. Сумно мені сьогодні буде без подруги.

Ось і почалися заняття. До мене хтось підсів.

– Привіт, красунька, – сказав чоловічий голос, поки я записувала нову тему з алгебри.

– Ваня?! Як ти посмів зайняти місце Оксани?

Це обурило мене, адже всі знали, що зі мною має сидіти тільки Ксю.  Петро Олексійович вийшов, бо його хтось закликав.

– Її ж і так нема. А мені на першій парті буде краще видно.

– Що тобі буде видно? У тебе й так зір хороший. Шуруй назад.

– Краще буде видно твої чудові ніжки.

Хлопець поклав свою руки на мої стегна і почав підійматися вище. Він ще не усвідомив, яку помилку зробив.

– І більше не смій мене торкатися. Навіть не наближайся до мене!

Коли вчитель повернувся, я гордо сиділа на самоті, а Ваня – на третій парті із червоним слідом від долоні на щоці.

Решта уроків пройшли доволі швидко. Сьогодні не було англійської, тому Джеймса я не бачила. І взагалі я старалася відганяти думки про нього, хоч це було справді складно.

Після занять я зайшла в супермаркет. Поки обирала щось смачненьке для подруги, почула знайомий голос, від якого так і віяло…