54 глава

*Елізабет 
Ми вийшли з батькового кабінету і направились до виходу .По дорозі він щось мені ще говорив ,але я просто не слухала його ,а була зосереджена на своїх думках .
"Як ?Невже Артем міг зі мною так вчинити ?Що мені робити далі ?"
Ми вийшли на вулицю ,де все ще сильно падав дощ ,але й на нього мені було байдуже .Я навіть не стала розпускати парасолю ,а просто повільно переміщалася по слизькій і мокрій дорозі .Погода ніби відображала мій стан душі на цей момент .Вона "плакала" і була похмурою як і я .
Дорога додому здавалась страшною вічністю в якій я застрягла і не могла вибратись .Лабіринт ,в якому я залишилась сам на сам зі своїми страхами і проблемами .І чим дальше я бігла ,тим більше запутувалась ,не знаходячи виходу ,а лише нові глухі кути у вигляді нових страшних таємниць ,до яких точно не була готова.
"Скільки ще страждань мені потрібно пережити ,щоб бути щасливою ?Що ще приховують від мене близькі і дорогі мені люди ?"
Я вийшла з машини і попрямувала до своєї кімнати .
—Завтра ти вилітаєш до США і викидаєш з голови цього Артема ,а зараз іди і подумай над усім в своїй кімнаті .—суворо промовив батько заходячи в вітальню. 
—Я все одно нікуди не поїду .—тихо й крізь сльози мовила я .Я не дам йому зруйнувати всі свої мрії.
—Олено Миколаївно ,чим швидше зберіть речі Елізабет .—жінка виглянула з кухні і кивнула на слова батька .В її очах я побачила сум і розчарування .Вона не хотіла щоб я покидала цей дім ,але була змушена миритись з наказами "лютого боса " ,бо інакше б втратила роботу .Я її за це не засуджувала ,навіть розуміла.Вона так само мусить підчинятись як я .Жінка направилась в мою кімнатою з великою валізою ,а я залишилась з батьком на одинці .
—Я нікуди не поїду !Не смій вирішувати все за мене .—я підійшла ближче і вже впевненіше сказала схрестивши руки перед собою .
—Змирись .Я вже все вирішив !—і тут моя нервова система таки не витримала всього цього .
Я стояла біля невеличкого дерев'яного комоду ,на якому було дуже багато різноманітного декору інтер'єру. Я взяла перше ,що кинулось мені в очі —дорогу порцелянову вазу ,яка старша за мене як мінімум в 3 рази .Якийсь бізнес партнер батька подарував йому її на його минуле День народження.Знаю ,що ця ваза дуже рідкісна й коштовна ,ну нічого вона мені ніколи не подобалась.Я з усієї сили жбурнула нею об підлогу. Вона розлетілась на дрібненькі кусочки по всій кімнаті .Від цього батько аж підскочив з місця і сердито глянув на мене ,проте він не встиг нічого сказати ,бо я вже кинула інший предмет .Це була невеличка бронзова статуетка Афродіти .Як ще іронічно .В цьому домі ніколи не було любові ,то навіщо тут ця статуетка ?Я з усієї сили жбурнула нею в стіну навпроти .Вона пролетіла прямо біля голови батька ,але його не зачіпила ,бо він встиг відійти .Сама статуетка на диво навіть не трісла ,але від сильного удару постраждала стіна ,яка тріснула і до низу посипались штукатурка .Потім я запустила в рамки з нашими спільними фотографіями срібним антикваріатним підсвічником.Рамка впала до низу і скло теж розбилось .Останнє ,що було на комоді —невеличка старовинна лампа .Я кинула нею в великі панорамні вікна і ті теж розлетілись на дрібні кусочки скла .
—Аааааа!!!—буря емоцій ,які переповнювали мене в той момент таки вийшли на зовні .
—Та ти геть здуріла !—батько підійшов до мене і зжав мою руку ,так що я відчула сильну біль .Він поторочив мене на гору і замкнув в одній з віталень .—Щоб ніхто без мого дозволу не відкривав їй !—прокричав він ,так ,що мабуть і охоронці на дворі почули .Я почула як він витягнув ключ із замка .Я залишилась в пастці .Вибратись з цієї кімнати не можливо ,бо запасного ключа в мене немає і з вікна не вистрибну ,бо дуже високо. В моїй кімнаті хоча б був балкон з якого було легко злісти,а тут це майже не можливо ,бо під самим вікном ростуть кущі троянд ,об шипи яких я б точно поранилась .Та й якби навіть з кімнати вибралась ,то б охорона все одно спіймала .Телефону в мене теж немає ,бо я залишила його на першому поверсі .Від відчаю я просто сповзла по дверях і почала плакати .
"Невже це кінець і батько таки відправить мене за кордон?І я нічого не можу з цим вдіяти ."
Я заснула з цими думками і прокинулась коли вже сонце зійшло .Я піднялась і підійшла до вікна .Погода трохи покращилась і вже сяяло сонце .Я згадувала події вчорашнього дня .Голова нестерпно боліла .
"І що тепер буде зі мною і Артемом ?Він весь цей час брехав мене ,а я йому вірила ?"—це не вкладається в моїй голові .Я розумію ,що всі докази батька вказують на це ,але серце моє не може повірити ,не може змиритись .Навіть якщо це правда ,то що ?Що ж робити далі ?Спробувати забути і таки поїхати зрадивши власні мрії ?Ні ,я не зможу ,бо ...бо мої почуття до нього були справжні .Для мене це було все реальністю ,а не грою ,я справді його любила .І я точно не зможу викинути його з серця ,не зможу забути все ,що було між нами .
Він ж клявся ,що ніколи не покине ,що любить мене .Невже він так добре грав ?
Я знаю лише одне —я маю глянути йому в очі .Його очі ніколи мене не обманювали .Якщо все ,що сказав батько —правда ,то я зрозумію це ,лише по його погляду ,а до цього моменту ,я відмовляюсь вірити ,що моя кохана людина ,могла так вчинити зі мною .Знаю як мені буде боляче ,якщо це все ж таки виявиться правдою ,але я маю почути це від Артема .
Я підійшла до дверей і почала в них стукати .Знаючи ,що ніхто мені не відчинить я продовжувала стукати ,не втрачаючи останню надію .Якщо треба буде ,то я виб'ю ці двері чимось ,лиш би втекти й побачитись з Артемом .
Я стукала щосили і в цей ж момент заливалась слізьми .Невже ні в кого не вистачить сміливості ,щоб піти проти мого батька ?
Я взяла до рук невеличкий дерев'яний стілець і почала бити ним об двері .Я била щосили ,але це не допомагало .Всі мої старання були марними .
—Випустіть мене хтось, будь ласка .Я молю ,випустіть .—говорила я захриплим голосом ,захлипуюючись власними слізьми .За цей час я навіть почала заїкатись .—Я благаю !Якщо в вас є хоч трішки людяності допоможіть мені .—я почала трястись від страху ,що так і не почую ні від кого відповіді . Моє серце терзало несамовитим болем .—Якщо ви хоч раз любили ,то маєте зрозуміти мене ,якщо в вас хоч раз були якісь почуття ,то змилосердіться наді мною. Не заставляйте страждати ,прошу .Якщо в вас є хоч капелька співчуття ,прошу вас , відпустіть мене!—я почала бути кулаками по дверях .—Ааааааа!—я знову перейшла на крик і голосила доти ,поки хватало мені повітря ,але за хвилину я вже замовкла і просто лягла на землю плачучи .
"Це кінець ."—подумала я .
Хвилин п'ять я так просто лежала і плакала ,як тут почула чиїсь голоси в коридорі .
—Семене ,я більше так не можу .В мене серце кров'ю обливається від її страждань .Подивись як вона страждає ,вона геть цього не заслужила .
—Мені самому дуже її шкода ,але що ми зможемо зробити ?
—В мене є запасний ключ ,я більше не можу чути її плач і дивитись як вона страждає ,розуміючи ,що могла б все змінити і допомогти їй .
—Але ж хазяїн заборонив її відпускати .Він нас звільнить .
—Буде що буде .Нехай звільняє ,але я не візьму такий гріх на душу .
—Гаразд ,я допоможу їй втекти .
Я почула як хтось встромив ключ в двері і відкрив їх .Я піднялась з підлоги і підійшла до виходу .Це був Семен Петрович і Олена Миколаївна .
—Бет ,ми не можемо дивитись на твої страждання .Семен Петрович допоможе тобі втекти з будинку .Швидко збирайся, поки твого батька немає вдома .—я крізь сльози усміхнулась ,підійшла до них і обняла .
—Дякую вам ,ви щойно врятували мене від років нещастя .Я ніколи цього не забуду. 
Вони обоє усміхнулись мені у відповідь .
—Швидше ,Елізабет ,у тебе мало часу .
За хвилину Олена Миколаївна вернулась з моєю вже зібраною валізою .Я тим часом помила своє заплакане лице і переодягнулась в чистий одяг .
—Нам вже пора .—сказав Семен Петрович .
—Будь ласка ,віднесіть мою валізу в машину ,а я зараз спущусь до вас.
—Гаразд ,тільки в тебе не більше двох хвилин .—чоловік пішов ,а я тим часом хутко побігла в кабінет батька .На його столі я побачила ноутбук .Я почала нишпорити в різних папках і таки знайшла те ,що мені було потрібно. 
Я швидко скачала відео собі на флешку і побігла в машину .Ну ось за декілька хвилин я дізнаюсь усю правду .Я готова її почути ,якою б гіркою вона не була ...