46 глава

*Елізабет 
Нарешті цей день настав .Сьогодні я закінчую школу .Так хвилююсь на рахунок цього .Ці 11 років були незабутніми .Хоч мій клас і складається з мажорних діточок ,але не всі вони погані .З деякими з них ми навіть нормально спілкувались .А скільки в нас разом спільних спогадів і пригод позаду .Пам'ятаю як ми разом прогулювали французьку ,потім в класі був потоп ,через те ,що ми забути закрити кран ,а ще хлопці розбили вікно .Стільки всього ми пережили разом .Я за ними дуже скучатиму ,а особливо за Лізою .Звісно ,що після школи ми і далі будемо подругами ,але тепер вже не зможемо бачитись кожного дня ,теревенити за одною партою і перебивати вчителів .За ці декілька хвилин все моє шкільне життя промайнуло в мене перед очима .Від цього аж сльози на очі навернулись.Мені не вистачатиме  всього цього ...
Хвилинка ностальгії завершилась і я пішла збиратись .Одягнула я вишиванку ,яку ще з вечора нагодувала і досить довгу спідницю ,яка мені дуже подобалась .Сьогодні я ще в червоних кашемірових туфлях на каблуку .Такого ж самого кольору в мене сумочка і ще така ж матова помада .І так сьогодні я ще з досить яскравим макіяжем .Навіть стрілки намалювала .Я стояла перед дзеркалом і не могла намилуватись .І ось ще один важливий момент .Я повільно одягнула на себе стрічку з надписом "Випускниця 2020".В той момент я себе ледве стримала ,щоб знову не розплакатись. Єдине чому я цього таки не зробила ,бо не хотіла псувати свій макіяж . Сьогодні я не поснідала .Навіть кусочок в рот не заліз ,мабуть це через хвилювання .
На порозі школи мене зустріла Ліза . Така красива .В білосніжній сорочці вишитій чорними і червоними нитками ,а ця її пишна спідниця нище колін ...
—Ти приголомшливо виглядаєш .—я підбігла до подруги навіть не зважаючи на те ,що була на високих каблуках і міцно обняла .
—Бет ти теж дуже красива .Цей червоний тобі так до лиця .
—Дякую .Потрібно ще щось допомогти ?
—Ні ми з хлопцями і Настею все зробили .Колонки працюють ,ведучі слова повторюють ,за декілька хвилин вже всі вийдуть на лінійку. Тож ходімо потрібно ще по парах розбитись .
—Щось я трохи хвилююсь .
—Немає чого переживати .Все буде добре .Ходімо до наших .—і ми пішли до решти наших однокласників .—Доречі як у вас там з Тьомою ?
—Та вроді все наладилось .Він вчора мені букет квітів прислав .
—Ну він в тебе хлопець розумний .Я знала що в вас все буде добре .—ми обоє усміхнулись .
—Лізо і Елізабет ходімо швидше сюди .Нам вже скоро виходити ,а ви ще без пари .Хутко до мене .—покликала нас наш класний керівник .Дарина Сергіївна теж сьогодні виглядає дуже ефектно .Це ніжне голубе плаття з білою вишивкою аж до землі і такого ж кольору туфлі лодочки дуже гармонійно поєднувались .—Так Ліза ти станеш з Данею ,а Елізабет з Денисом .Ну що ж всі по місцях ,бо часу обмаль .
Я підійшла до Дена ,а він обвів мене з ніг до голови своїм високомірним поглядом .
—Непогано виглядаєш .—ох і які ми сьогодні щедрі на компліменти .Я лише обернулась до нього спиною вдаючи ,що не почула ,а він впіймав мене за лікоть і повернув до себе лицем .—Нам ще йти разом ,тому давай без бзіків .—Я знову нічого не відповіла і звільнила свою руку .—Що сумуєш без свого Артемчика ? І Дані теж немає ?—глуздлива іронія і більш нічого .
—Якщо тобі цікаво то у мене все просто прекрасно і Артем б ніколи не повівся на твої безглузді інтриги .Тому залиш свій сарказм для когось іншого ,ти не зіпсуєш мені цей день .—і я тицьнула в його груди своїм вказівним пальцем так ,що аж накладний ніготь трохи прогнувся. 
—Все діти ми виходимо .Всі по місцях .—почала метушитись Дарина Сергіївна .Настрій Дена таки погрішився ,а я усміхалась як тільки могла .Навіть руку йому сама подала .Нехай знає ,що в нього нічого не вийшло .
—Ще не вечір Елізабет .Я завжди добиваюсь свого .—тихо прошипів він собі під ніс ,так щоб я не чула ,але слух в мене ідеальний .
—Перестань хмуритись злюка !—відповіла йому я .Нехай знає .І ми пішли .Ці довгі промови ,дарування квітів і ці милі першокласники ,які так смішно співають .Більшість моїх однокласників плакали ,але я якось стримувалась .Лінійка закінчилась за 2 години і ми вже мали іти до класу ,як раптом хтось потягнув мене за лікоть назад.Це знову Ден чи може Даня ?
Я обернулась і побачила перед собою Артема .Яка ж я рада була його бачити ,аж накинулась на шию з обіймами. 
—Ну все Елізабет ти мене зараз задусиш .—я відійшла трохи .
—Яка ж я рада ,що ти все таки прийшов .
—Хіба я міг пропустити таку подію .Моя трояндочка сьогодні закінчує школу .—я усміхнулась на його слова .
—Бет нам вже пора .Всі вже чекають на нас в класі .—почала кликати мене Ліза .
—Тьома мені вже пора .—я так не хотіла зараз іти ,але потрібно .Я вже розвернулась  ,але Тьома різко потягнув мене за руку назад і прижав до себе .Наші губи сплелись в один бажаний поцілунок .Як ж я сумувала за цим .Так палко і ніжно водночас .Його аромат цитрусів і кави застряг в моїй голові .Так не хочу зараз відсторонятись ,але нам забракло повітря .
—Я дуже тебе люблю .—прошепотала я Тьомі на вухо .
—І я тебе теж .—він усміхнувся до мене і поправив золотистий локон ,який "впав " мені на щоку .
—Ну все голубки ,час .Бет скоріше .—Ліжка вже нервує .Потрібно іти .Я помахала Тьомі і побігла до подруги.Після урочистої частини ми всі розійшлись .Я вирішила подзвонити Тьомі .
—Привіт ,Тьом .Ти зараз зайнятий ?
—Ні ,гуляю в парку біля вашої школи .
—Можливо зустрінемось ,погуляємо ?
—А в тебе проблем потім з батьком не буде ?
—Думаю ,що ні .Скажу ,що гуляла з Лізою .Тим паче сьогодні останній дзвоник і він ж не знає на скільки я в школі затримаюсь .
—Ага ,ну тоді я вже іду до тебе .
—Чекаю .—я присіла на лавочку біля школи і залипала в телефоні .І тут до мене підсів Ден і вирвав телефон в мене з рук .
—Довго в телефоні сидіти шкідливо для очей .—і ця його єхидна посмішка ,яка мене бісить .Так би й розцарапала йому лице .
—Ох а тобі що до моїх очей ?Негайно віддав телефон !—я хотіла забрати його в нього ,але Ден був значно вищий за мене і мені не вдалось це зробити .
—Елізабет можливо ми більше крім випускного й більше в цій школі не побачимось ,але я так просто тебе не відпущу !—це що він мені погрожує ?
—Ти вже мені надоїв .Іди лісом і більше не повертайся в моє життя ненормальний .—він впіймав мене за руку і стис її .Мені аж боляче стало .Я ледве її вирвала і від цього ще й впала на лавку .Я вдарилась об лікоть так ,що аж кров потекла .Він кинув мені телефон , так , що я ледве його впіймала і розвезнувся .В слід лише сказав :
—Не прощаюсь .—і в той ж момент на подвір'я школи зайшов Артем .Ден чуть не збив його з ніг коли ішов.
—Привіт Елізабет .—він підійшов ближче і поцілував мене в щоку .—Хто цей тип на якого я щойно надкнувся ?Ви про щось з ним бурно розмовляли .Він щось хотів від тебе ?
—Це мій однокласник Ден .Він просто навушники загубив і питав чи я не бачила .От він трохи не добрий ,бо не знайшов .—я знову брешу ,мені було соромно дивитись Артему в очі .Я просто не можу розказати йому все про Дена .Тьома дуже емоційний і він може йому щось зробити ,а я переживатиму потім ,що все це через мене .Не хочу ,щоб хтось постраждав .
—А ,ясно .Стоп ,а з рукою в тебе що ?—він обережно підняв мій лікоть .
—Та це так .Спотикнулась за камінь і впала .От і поранилась трошки .
—Чому до медсестри шкільної не пішла ?Треба рану обробити. 
—Тьом це лише царапина,пусте .—я намагалась усміхнутись і показати ,що все добре ,але в мене це погано виходило .
—Добре ,почекай мене тут ,я зараз .—Тьома зірвався з місця і кудись побіг .І куди ж він цікаво ?Я нічого не розумію .Ну що ж прийдеться чекати ,а що робити тоді ?Я присіла на лавочку .За декілька хвилин Тьома вернувся з якимось пакетом в руках .
—І що це таке ?Куди ти дівся ?—він лише усміхнувся і почав діставати з кульочка перекис ,вату і ще бинт.
—Потрібно обробити .Це не жарти.
—Тьом можливо тобі на лікаря було потрібно йти вчитися ?
—Ага аякже .Я взагалі крові боюсь .—я почала сміятись .Не вірю ,що він чогось боїться .Тьома почав обробляти рану .
—Аййййй,пече.—він почав бути на рану .
—Спокійно ,зараз перестане .
Декілька хвилин муки і я вже сиджу з цим бинтом на пів руки як мумія .
—Ну що ж а тепер ходімо відзначати твоє закінчення школи .
—Ходімо .—я взяла Тьому за руку і ми разом пішли.
Цей вечір був незабутній .Ми гуляли допізна .Як добре , що ми помирились .