43 глава

*Елізабет 
На годиннику 7:20 ,а я граюсь з Везунчиком у саді .Як мені з ним добре і весело ,але мені потрібно іти в школу .Згодом до будинку прийшла Олена Миколаївна .Вчора в неї був вихідний .
—Бет що ти робиш тут так рано ?І що це за такий красивий пухнастий в тебе на руках ?—вона підійшла до мене поближче і погладила котика по спинці .
—Це Везунчик .Сьогодні він розбудив мене в саду .
—Дивно ,ні в кого з сусідів такого не бачила .Напевно нам його підкинули .
—Олено Миколаївно пригляньте за Везунчиком ,поки я буду в школі .
—Гаразд ,але що скаже твій батько ?
—Не переживайте ,я сама з ним поговорю ,коли прийду до школи .

Жінка схвально кивнула і я передала їй котика ,а сама побігла збиратись ,бо знову спізнююсь до школи .
Вже 9:05 і я стою біля класу .Двері закриті ,а одже вчитель всередині .Але те що я спізнилась було для мене дрібницею .Там був Даня і я не знала як маю на нього взагалі реагувати .Хотіла постукати в двері рази три ,але все на наважувалась .Тоді позаду побачила нашого вчителя .
—Елізабет чому ти ще не на уроці ?
—Я запізнилась .
—Ну все як завжди .Гаразд ,тоді скоро пішли до класу .—напевно вчитель ходив в учительську по журнал ,а я як дурна там стояла під дверима .Ми зайшли всередину класу .Я присіла за парту біля Лізи .
—Де ти так довго була ?—схвильовано запитала вона .
—Та все добре ,просто знову запізнилась .
—Ти виглядаєш дуже блідою і схвильованою .Точно нічого не сталось ?
—Ні ні ,Ліз все нормально .Просто не виспалась і ще й не поснідала ...—договорити нам не дав вчитель ,бо ми заважали проводити йому урок своєю балаканиною .Тому ми замовкли .Всі почали записувати щось в своїх зошитах ,а я хотіла просто обернутись і подивитись на реакцію Дані ,але ніяк не могла цього зробити .Як мені хотілось в той момент просто прокинутись і сказати ,що мені просто приснився поганий сон ,але це була реальність .Реальність ,яку я не могла прийняти ,яку навіть усвідомити не могла ,не то що знайти вихід .Я неначе в велетенському лабіринті в якому не можу знайти вихід ,а чи дальше я заходжу ,тим більше глухих кутів ...
Даня дивився на мене .Він теж дуже переживав ,це було видно по тому як він весь час переминав в руках ручку .Наші погляди зустрілись на якусь долю секунди .Стало не по собі і я знову обернулась. 
На перерві Даня хотів підійти ,але я не хотіла з ним говорити і потягнула Лізку в їдальню .
—Бет ти себе дивно поводиш .В чому справа ?—почала подруга ,коли ми йшли по коридору в напрямку їдальні .
—Та нічого ,все добре .—намагалась знову відбрехатись я .Але Ліза схоже мені не дуже вірила .
—Ні нічого не добре .Щось сталось ,а ти не хочеш нічого розказувати .Бет я не відстану доки ти не розкажеш мені всю правду .—вона схопила мене за руку і ми пішли в наше "таємне "місце під сходами .—Бет негайно все розказуй інакше я поговорю з твоїм батьком і нехай тоді він з тобою сам розбирається .
—Ліз я не можу ,не знаю як сказати .—я не знала що мені робити і чи розказувати подрузі правду .
—Бет ти можеш мені все розказати ,обіцяю це залишиться між нами .—вона взяла мене за руки .Мені надоїло все це тримати в собі ,я більше не можу ,мені дуже важко одній .
—Ліз вчора Даня признався мені в коханні .—не знаю як я сама це вимовила .Лізу ніби громом вдарило .Вона аж з місця підскочила .
—Що ?Даня це той що Остапенко ?—вона переписується в надії що їй почулось ?Чи просто не може цього переварити як і я .
—Так,він .
—І що ти зробила ?Як відреагувала ?
—Я ...я просто сказала ,що люблю тільки Тьому ,а з ним ми просто друзі і втекла .
—Ну подруго навіть не знаю що тобі порадити .—Ліща просто підійшла до мене і обняла .В той момент мені стало краще ,ніби камінь з душі впав. Тепер про це знає ще хоча б одна людина і мені вже не так важко .—Бет все буде добре. Я знаю це .
—Дякую тобі за підтримку .—я обняла її ще сильніше .Як добре ,що в мене є така подруга .З якою я можу поділитись не тільки щасливими моментами .Наші обійми припинив гучний дзвінок ,а отже нам потрібно іти на уроки. Всі учні почали розбігатись по своїх класах і ми з Лізою теж побігли .Тим паче ,що зараз історія .Шкода лише одне ,що я так і не встигла перекусити.Я ще сьогодні нічого не їла ,тому після історії я вирішила піти в їдальню .Лізка зависла в своєму телефоні ,тому я пішла сама .Вже коли доходила до місця призначення відчула на своєму плечі чуюсь теплу руку . Я обернулась і побачила перед собою Даню .Я аж здригнулась .
—Вибач ,якщо налякав .—він ступив крок назад .
—Просто неочікувано підійшов. —я опустила погляд .
—Думаю нам потрібно поговорити .
—Це точно .
Ми підійшли до вільного підвіконника ,де не було учнів .
—Бет я знаю ,що вчора ошарашив тебе своєю новиною .Знаю що ти зараз не знаєш що робити .Але я і сам цілу ніч не спав все думав .Думав ,що буде з нами .Бет я дуже тебе люблю .—Даня наблизився ще ближче .Відстань була настільки коротка ,що я чула серцебиття хлопця. Його руки опинилась на моїй талії .Він потягнувся до моїх губ .Я хотіла ступити крок назад ,але і так була в його обіймах .—Я дуже тебе люблю .—і після цього його губи накрили мої .Я не відчувала жодних емоцій ,жодних почуттів .Все сталось настільки швидко ,що я і відреагувати не встигла .Відреагував дехто інший .І це була не я і не Даня .
—Бет як ти могла ?—о Господи я знаю чий це голос .Як страшно мені було повертатись в той момент .Ні ,ні ,ні .Це все сон і зараз я проснусь і нічого цього не буде .Але це реальність і я обернулась .Переді мною стояв Тьома .
—Тьома що ти тут робиш ?Я зараз все тобі поясню .—з рук Артема випав букет з червоними трояндами .Декілька пелюстків порозпадались по коридору .
—Сюрприз хотів тобі зробити .В тебе ж зараз мала бути фізкультура ,а далі трудове. Але це ти мені тут "сюрприз " влаштувала .—Тьома пронизував мене своїм холодним поглядом .Він вперше так дивився на мене .По тілу пробіглись мурашки ,а по щоці скотилась перша сльоза. 
—Я тобі зараз все поясню .Тьома благаю вислухай мене .—я підбігла до нього ,але він відсахнувся від мене на крок і показав рукою ,щоб не підходила ближче .
—А я як ідіот думав ,що це все вигадки якогось "Аноніма".А це все правда .Сьогодні я на свої очі переконався .Так от як виглядав твій вчорашній "головний біль "? Навіть зі мною не поговорила ,бо була з ним .Я не очікував від тебе такого ножа в спину .—тепер вже по щоці Артема покотилась сльоза .Я бачила як йому було боляче і від цього мені ставало ще гірше .
—Тьома все не так як ти думаєш .Я прошу тебе 2 хвилини .Ну вислухай .—та ці слова були марні .Тьома обернувся і попрямував на вихід .Я побігла на вихід ,але тепер в нашу розмову ще вмішався Даня .
—Я люблю тебе Бет ,не йди .—викрикнув Даня ,так що аж Тьома обернувся .Він з такою образою подивився на мене ,з таким відчаєм і болем .Я підбігла і спіймала Артема за руку , а він як ошпарений забрав її. 
—Щастя вам обом !—і Тьома пішов навіть не оглядаючись. А я розплакалась в усіх на очах .До мене підбіг Даня .
—Бет я люблю тебе .—він підійшов ще ближче .
—А я тебе ні .Навіщо ти все зруйнував ,навіщо знищив .Я ненавиджу тебе .—я почала бити його кулаками по грудях ,але раптом в очах почало темніти і крутитись голова .Колінки підкорились і я злапалась за голову .Щось мені погано ...