19 глава

*Елізабет
І от на годиннику вже 11:51 .Я одягнула чорні штани з високою талією і зверху тілесно-кавового кольору боді ,яке зверху застібається на гудзики .Також одягнула джинсовку .Зачіску я вирішила не змінювати і макіяж теж .Єдине, що ще зробила ,то намалювала стрілки .І тут я відчула стукіт в двері на балконі .Це був Тьома .Я швидко відчинила двері ,щоб його ніхто не помітив .В руках у нього була червона троянда .Він дав мені її і я вдихнула цей прекрасний аромат .
—Артем ,я так рада тебе бачити .—і я накинулась на нього з обіймами .
—І я скучив .—він поцілував мене в щоку і взяв за руки .
—Ти прекрасно виглядаєш Елізабет .
—Дякую .—я ніжно поцілувала його в губи .Такий довгожданний поцілунок .Я ніби цілу вічність не бачила його і вже так скучила .
—Елізабет ,нам вже пора .
—Я трохи переживаю ,а якщо батько про щось дізнається .Мені страшно .
Рука Артема опинилась на моїй щоці .Він поправив спадаючий золотистий локон ,який вічно падав мені в очі .
—Елізабет ,просто довірся мені .Я ж сюди якось ввійшов ,то значить і вийдемо .Ну тобі ж не вперше .
На наших обличчях появились легенькі посмішки .А й справді я ж не вперше втікаю з цього балкону .Якби це смішно не звучало ,але так і є .
І от Тьома зістрибнув першим .Тоді почала злазити я .Артем був високий і для нього ця відстань була дуже малою ,а я метр з капелюхом .І от я падаю прямо на Тьому .Добре ,що він встиг мене зловити і я не вдарилась .Проте ми обоє опинились на землі .І от я в прямому сенсі цього слова сиджу на Тьомі . Ми обоє знову розсміялись .
—Чому ти смієшся ?—запитала я .
—Просто якби мені місяць тому сказали, що я вночі буду дівчат з балконі викрадати я б розсміявся цій людині просто в очі ,а зараз от ми в саду твоєму валяємось.Таке от непередбачуване життя .Сьогодні ти живеш спокійним і нудним життям ,а вже завтра ти зважушся на різні божевільні вчинки лиш би поруч була людина ,яку ти сильно любиш .
—Ти любиш мене ?
Тьома обернув мене до себе і я опинилась в його обіймах .
—Елізабет я люблю тебе і знай я готовий лазити по балконам,втікати від охоронців по ночам, лиш би ти була поруч .Я ніколи тебе не покину Елізабет Острозька .
Я просто накрила його поцілунком .Хвилинка насолоди була хоча б мимовільним ,але щастям для мене .Але нам забракло повітря .
—І я тебе дуже сильно люблю ,пообіцяй ,що не кинеш мене саму ,не залишиш в цьому пеклі .
—А хіба в мене є вибір .Я ж жити без тебе не можу .Ми мій O2  Елізабет ,без тебе я просто задихнусь .
І знову усмішки на наших обличчях .Я й справді люблю його усім своїм серцем .Бац і я просто зрозуміла це .І байдуже ,що ми недавно познайомились ,бо я вже зрозуміла ,що так прикипіла до нього .Він став для мене рідною людиною .Надіюсь ,що мені не прийдеться і його втрачати ,бо пережити цей страшний біль я не зможу .Про Даню я звісно вирішила змовчати .Краще ,щоб Тьома нічого не знав .На вигляд він дуже спокійний ,але за цей час я зрозуміла ,що ним керують саме його емоції і як він відреагує на це важко уявити ,але точно не добре. Ще наробить дурниць ,краще йому не мати справ з цим Остапенко .
Але навіщо зараз про погане .Він поруч зі мною і ми щасливі ,а це саме головне .Ми сіли на байк і поїхали .Вночі звісно ,що заторів не було і ми досить швидко добрались до студії .
—Знаю ,що при денному світлі краще малювати, але що вже  поробиш .Тьома ти ж не ображаєшся на те ,що нам ось так приходиться потай зустрічатись .
—Елізабет ,перестань я все розумію і я вдячний долі ,що зустрів тебе ...Ну що ж картина сама не намалюється .Пора приступати до роботи .Ти вже думала ,що саме хочеш намалювати ?
—Та думала ,думала ,але так нічого путнього в голову і не прийшло .Можливо ти щось підкажеш ?
—Хм ...ну а що ти найбільше за все любиш малювати ?
—Важке питання ...але напевно ,що пейзаж .
—А знаєш в мене є хороша ідея .Ти б не хотіла намалювати красивий сад в якому безліч червоних троянд .
—Думаю це класна ідея .—мені й справді хотілось їх намалювати .Ця картина нагадуватиме мені Тьому .
І от полотно потрішки почало наповнюватись різнобарвними фарбами .Красиві зелені листочки на кущах ,роса на траві і навіть маленькі шипи на стеблі здавались такими реалістичними .Тьома допомагав мені у всьому .І от ми вже малюємо червону ,як та кров троянду .Тьома усміхнувся до мене ,а я провела по його щоці пензликом з червоною фарбою .
—Елізабет .—він знову усміхнувся .
—Ну що ?А не треба було сміятись .
Він підняв мене високо на руки і почав кружляти ,що в мене аж в голові почало паморочитись ,але я попри все ніяк не могла втамувати свій сміх .
—Тьома відпусти ,ну будь ласка ,я більше не буду вимазувати тебе фарбою .
—Хм...дай подумати —ні .Нізащо тебе не відпущу .Хіба що ...
—Ну будь ласка тільки відпусти .
—З вас поцілунок місіс Елізабет ,а то не випущу .
—Ну добре .
Він обережно опустив мене на ноги і я обняла його і ніжно поцілувала .Але цей поцілунок був дуже короткий ,бо я вирішила відімститись Тьомі .Я намочила вказівний  палець в яскравій червоній фарбі і провела по білосніжній футболці Тьоми .Знаєте ,що вийшло ?На грудях у нього тепер красувалось невеличке червоне сердечко .
—Так стало набагато краще .
—Ну ... я згоден .
Усмішка Тьоми була як у маленької дитини ,якій щойно дали улюблені солодощі .
—Тьом вже пізно мені пора ,але картина ще не закінчена і я навіть знаю ,що ще на ній намалюю .
Він поцілував мене в щоку і взяв за руку .Ми позакручували фарби ,помили пензлі і палітри ,виключили світло і поїхали назад .