7 глава

*Елізабет 
Наші руки вперше доторкнулись одна до одної .Мене ніби трошки током било коли я доторкнулась до нього .Я опускала його руки повільно ,а свої очі все ще тримала закритими ,щоб потримати інтригу ще хоча б на долю секунди .Цікаво хто він...Я опустила його руку і побачила в одній його руці великий букет червоних троянд перед собою .Він стояв позаду мене і я не бачила його ,лише чула його приємний аромат .Мабуть це був імбир і цитрусові .Тоді я все ж вирішила обернутись. Ми були впритул один до одного .Можна сказати я була в його обіймах .Секунда і я побачила перед собою вже знайоме мені лице .Я була шокована ...
Це був він ,той привітний блондин з сірими очима ,з яким я зіштовхнулась в парку декілька днів назад. Кого кого ,а його я бачити не очікувала .Ми були так близько ...А я все стояла як вкопана не розуміючи ,що відбувається ...
Блондин з усмішкою дивився на мене .Досить милий .Сьогодні він був у чорних джинсах і такого ж кольору сорочці ,також взутий в білі кроси а зверху на ньому була джинсовка .Волосся розтріпане ...Секунда ,дві .А ми обоє дивились один на одного і не говорили ні слова ,ніби завмерли .Його очі мене заворожували . Елізабет, що з тобою твориться ?Я й сама не знала ,що зі мною .Дивні відчуття ,які я ще ніколи не переживала заполонили мене з середини і я піддалась їм .Юнак перший "вийшов з цього трансу " і трішки відійшов від мене .Він з усмішкою простягнув мені букет у руку.Я взяла його і піднесла поблище .Як добре пахли ці троянди .Раніше ніхто не дарував мені таких великих букетів ,та й взагалі ніяких .Мабуть саме в той момент я зрозуміла ,що дуже люблю червоні троянди .Ця велична квітка заворожувала своєю красою і блаженним запахом .Проте й в краси були свої " колючки ".
Блондин вирішив обірвати наше мовчання і промовив : 
—Привіт ,Елізабет .
—Привіт ,але звідки ти знаєш моє ім'я?—з цікавістю я запитала я .
—Я багато про що знаю .
Він мені посміхнувся .Все ж таким ухилився від питання .Та й якщо чесно я не дуже хотіла знати .
—А як тебе звати ?
Надіюсь хоть на це питання він відповість .
—Мене звати Артем ,можна просто Тьома .Вибач ,що тоді так вийшло ,як твоя нога ?
—Та нічого вже краще .
—Мабуть хочеш запитати чому я вирішив зустрітись саме тут і ще й серед ночі ?—промовив він .

Хмммм...Я саме це й хотіла запитати .Він що й думки мої читає ?
На його питання я просто кивнула головою ,не знайшла підходящих слів .
—Просто хотів вибачитись .Як я й казав раніше знаю про тебе багато , Елізабет .Думаю твій батько був б не в захваті ,тому й тут .В мене є для тебе сюрприз .
Я уважно слухала його .Коли він називав мене Елізабет я себе почувала якось незвично .Всі називали мене Бет або Бетті ,а він Елізабет .Так мене називали лише вчителі ,але до цього я привикла .Я коли він мене так назвав все всередині ніби здригалось .Ні мені було приємно ,це ніби було якоюсь особливістю ,просто трошки незвично .Мене в момент перестало цікавити звідки він знає про батька .Ну й байдуже .Про мене ж багато хто знає ,але ...але ж ніхто так не цікавився ,до цього моменту принаймі .Артем взяв мене за руку і потягнув .
—Куди ми йдемо .
—Скоро побачиш ,це сюрприз .—він знову мило усміхнувся .
Чи було мені страшно ?Мабуть вже ні .Я тримала за руку цього ледве знайомо мені юнака і прямувала за ним .Чому ?Мабуть тому ,що довіряла .Дивно це мабуть з боку виглядає ,але так підказувало мені моє серце і я вперше вирішила послухати саме його ,а не когось іншого .Ми йшли якоюсь незнайомою мені вулицею .Раніше я тут ніколи не бувала .Але мені було цікаво і зовсім вже не страшно .Ми підійшли до якоїсь стіни .Біля неї була сумка .Як я зрозуміла ,то в ній були балончики з фарбою .Артем відпустив мою руку і пішов до балончиків з фарбою .Я лише з захопленням і цікавістю спостерігала за кожним його рухом .Я захоплювалась тим ,як він все це робив .В його очах палав вогник ,видно ,що це захоплення було йому по душі .Я присіла на лавочку і дивилась .Спочатку я не дуже розуміла ,що це буде ,але десь через хвилин 10 до мене таки дойшло .На стіні було моє зображення .Як ж красиво він малює .Мене ще ніколи і ніхто не малював .Мені дуже подобалось.Я підійшла поблище і усміхнулась .
—Елізабет, спробуй. —з захопленням мовив Артем .
—Ні ні ,я не дуже вмію .
—Довірся мені .
Артем підійшов поблище і дав мені в руки балончик з фарбою .Сам став позаду і взяв за руку ,в якій був балончик .Я просто йому довірилась і натисла на нього ,а Тьома провів моєю рукою .Знаєте що вийшло ?Срібне сердечко на моїй шиї .Саме так ...Зараз на мені був такий ж самий срібний кулончик в формі сердечка. Артем все ще стояв впритул до мене .Я обернулась знову і заглялула прямісінько в очі .І знову не могла відвести погляду .Що ж це таке зі мною ?
—Ну що сюрприз вдався ?—запитав Тьома.
—Звісно ,я вражена .Ти так гарно малюєш ,мені дуже приємно .
Мої щоки знову залились рум'янцем. Він і справді дуже талановитий .Від такого подарунку я трохи засоромилась .
—Та не перебільшуй звичайнісінький малюнок .
—Ні ні ,ти справді дуже талановитий .Я б так ніколи не змогла .Ти в художню школу ходив чи на дизайнера навчаєшся ?
—Ні ,я все сам навчився .І  в художню школу ніколи не ходив ,всього якось сам навчився .З дитинства я малюю ,потім це вже переросло в захоплення .Хочеш і тебе трохи навчу .Впевнений ,що в тебе все вийде .
Від цих слів я трохи здивувалась .Я ж ніколи балончиками й не малювала ,навіть не пробувала .
Але Тьома підійшов до мене і ми разом почали малювати ,він плавно водив моєю рукою ,а потім я вже й сама пробувала .Мені це так сподобалось .Чого я раніше цього не робила й сама не розумію .З ним було так весело й водночас цікаво .Дивний він хлопець ,але мені все більше й більше хотілось подовше побути з ним .Десь за хвилин 30 в нас все ж таки разом вийшов малюнок .Що ж ми намалювали ?Це був Артем .Тепер я вже не була самотня на цій стіні ,бо збоку вже був намальований він .Можливо не ідеально ,але мені сподобався результат .Та й сам процес так захоплює .Здавалось ,що тільки взяла балончик до рук і почала малювати а тут вже пів години минуло .Сама й не замітила як швидко летить час поруч з Артемом .