2 глава

*Елізабет 
Додому мене відвозить водій .Старенький приємний чоловік ,років 60 .Був дуже хорошою і поблажливою людиною .Можна сказати мій друг .Батько так сказати встановив мені режим .Після школи я не мала десь вештатись ,а відразу їхати додому .Але Семен Петрович (мій водій ) коли я його просила відвозив мене до парку ,який був неподалік від нашого дому ,звісно батько про це не знав. Семен Петрович бачив мене і не міг дивитись на мене сумну ,от і жалів навіть не зважаючи на застереження боса .Добра він людина .Таке життя було пеклом ,то хоча б прогулянки в парку я не заслужила ,хоч трішки свободи ?Така "неволя " доводила мене до відчаю .Я їхала і дивилась в вікно .Я згадувала ті щасливі миті з минулого коли ще мама і сестра були живі .Згадувала як ми з моєю сестричкою бавились іграшками і веселились .Згадую своє останнє день народження так сказати в колі сім'ї .Ніколи не забуду як ми святкували мої 10 років .Мама зранку розбудила мене і привітала .Тоді так міцно обняла і поцілувала . Пам'ятаю її теплі обійми і щиру усмішку .А ще приємний мамин запах. В руках у неї була тарілка з млинцями политими згущеним молоком .Мій улюблений десерт ,я так любила коли мама його готувала .На той день народження я хотіла іграшкового ведмедика .Знаю мені вже було 10 .В такому віці вже ніхто ведмедиками не бавиться, але я так його хотіла і тут мама дістала красиву коробку  з блакитним бантиком .Я відкрила її ,і там був такий довгожданний мною ведмедик .Я була така рада .Просто словами не передати тих приємних емоцій ,моє лице тоді світилося від щастя .Потім до кімнати зайшов ще тато .
—Ну що моя маленька Бет ,як тобі подаруночок ?
Я підійшла до нього і міцно обняла .
—Дякую ,татусю .
Потім підійшла до мами і теж її сильно обняла і подякувала .Після цього до кімнати забігало ще одне золотоволосе чудо .Моя маленька сестричка теж вирішила мене привітати .Їй тоді було 5 рочків .Вона була така мила і хороша дівчинка ,я так любила її .Вона сховалась за 10 повітряними кульками .І тоді підбігла до мене швидко і вручила малюнок і кульки .
—Бетті ,Бетті це тобі .Вітаю тебе сестричка .
Яке ж вона миле ангелятко ,так щиро тоді до мене посміхалась .Я встала і підійшла до сестрички .Ну і звісно як ж без обіймів .
Цілий день ми веселились .Мабуть це був один з найкращих днів в моєму житті .
Спогади нахлинули на мене і знову так боляче. Мені хотілось усамітнитися в парку .
—Семене Петровичу ,а можна ми сьогодні в парк заїдемо .
—Звісно можна ,ти тільки так не сумуй .
Він зупинився біля парку і я вийшла.Йшла сама не знаючи куди .Просто хотілось кудись втекти і усамітнитися .Спогади ніби погружали мене в минуле і з очей почали котитись малесенькі сльозинки .І тут я й сама не зрозуміла ,як опинилась на землі .Я підняла голову до гори і побачила стурбованого юнака ,який подавав мені руку .Я спершись об його лікоть встала .Постать в жовтому худі ,штанах в клітинку і прозорих круглих окулярах допомогла мені присісти на лавочку .
—Вибач ,що збив тебе з дороги .
Досить милий юнак .Навіть вибачився ,не те ,що ці зануди ,які вміють лише себе розхвалювати .
—Та нічого ,я сама винна .
—З тобою точно все добре ?
—Та нічого, все в порядку .
—Попробуй встати на ноги.
Я почала потихеньку вставати з лавочки але відчула різкий біль в коліні і не змогла навіть кроки зо два ступити .
—Я допоможу тобі дойти .
Я обперлась об його спину і ми дойшли до машини .
—Дякую ,що допоміг ,далі я сама .
—Ти точно в порядку ?
—Так ,так. Мій водій мені допоможе. 
Я присіла в машину і помахала рукою тому незнайомцю і ми поїхали .Дивний юнак ,але в спілкуванні дуже приємний .Він в тому жовтому худі сам був схожий на сонце ,так ж само світився .Навіть говорив так привітно і вроді непокоївся про те ,що я вдарилась .Для мене це було дивним ,бо я ніколи ще не зустрічала таких хлопців .Інший б облаяв ,пообзивав та ще й назвав б у всьому винною ,а цей ...Я не кажу ,що всі хлопці там козли ,чи всі погані .Просто в житті мене оточували тільки одні пихаті "мажори " .А той блондин все не виходив в мене з голови .Так стоп ,ти ж не закохалась ?!Ні цього не може бути ,ми бачились тільки раз і то не більше 5 хвилин .І вже мабуть не побачимось ніколи .Він просто звичайний перехожий ,який вирішив допомогти .Я вже завтра й не згадаю як він виглядав .Та й якщо батько взнає буде непереливки.
Приїхавши додому  Семен Петрович допоміг мені дойти до будинку .Всередині мене зустріла Олена Миколаївна .Вона була мені як рідна мати .Після пожежі вона з'явилась у нашому житті .Вона готує, прибирає ,робить все по дому ,навіть за мною доглядала коли я ще була мала .Їй було 65 .Я дуже її любила .Вона занепокоєно вийшла із кухні :
—Бетті ,що з тобою сталось ?—вона занепокоєно підійшла до мене —дуже болить ?Я зараз прийду .
Вона швидко побігла на кухню ,але через хвилину вже повернулась в руках із аптечкою .
—Олено Миколаївна, не треба було .Це лише царапина .—намагалась я заспокоїти жінку ,але вона продовжувала шукати пластирі і перекис .Вона піклувалась про мене ,як про рідну дитину і за це я їй була дуже вдячна .
Обробивши рану я "поскакала " у свою кімнату .Нога трохи боліла ,але терпіти можна було .Швидко написавши уроки я вляглась на ліжко .Так хотілось відпочити ,що я й сама не замітила ,як швидко заснула .