6.2

- Щ-що? - розгублено мовила вона, все надіячись, що це жарт.

- Привіт, я ж обійцяв, що ми зустрінемось, - пролунав ненависний голос нестерпного блондина. Він наблизився, щоб поцілувати руку дівчини, але та лише відсмикула її і, не знаючи що на це сказати, швидко піднялася в кімнату, почувши позаду привітливий й милий голос мами, котра, певне, зверталася до батьків небажаного гостя:
- Ой, вона так схвильована. Впевнена, зараз причепуриться та прийде познайомитись як слід...

- Джей! - крикнула Кейт, гримнувши дверима кімнати. - Я знаю що ти тут, мені потрібна твоя підтримка.

- Так, Кейті, - з'явився він у вікні.

"Невже цілими днями тільки й сидить унизу?" - промайнуло в голові дівчини, але вона зараз не це хотіла вирішувати.

- Джей, - у розпачі почала вона, - мама... вона... вона хоче віддати мене заміж!

- Оу, - здивовано мовив він, - тобто мій план по втечі з вежі цього замку все ще в силі?

- Джей! - безсило сівши на ліжко крикнула Кейт. - Невже ти ні до чого серйозно поставитися не можеш.

- Ну, ну, - тихіше мовив хлопець, помітивши сльози на очах дівчини, яким вона не дозволяла скотитись, - заспокойся... - він сів поряд, бережно й ніжно обійнявши Кейт. - Ми обов'язково щось придумаємо.

- Ну і що тут можна вдіяти?

- Я все ще вважаю, що викрадення принцеси - найкращий вихід, - прошепотів хлопець, отримавши у відповідь посмішку Кейт, - але це все може зачекати, правда ж? - запитав Джей, подарувавши дівчині довгий і чуттєвий поцілунок. 
Кейтлін вирішила зосередитись на цих моментах, разом з Джеєм. 
Вона завжди знала, що це не буде тривати вічно, адже вони з різних світів, а тому потрібно насолоджуватися кожною хвилиною, коли хлопець ще був поряд...