5.1 Вечірка

Кейт прокинулась, відчуваючи прохолодний вітер та тепло руки Джея, що зараз обіймає її, притискуючи до себе. Спочатку Кейтлін вирішила, що це сон і дозволила собі ще трішки насолодитися цією миттю. 
А через хвилину посмішка з'явилась на обличчі дівчини, коли вона зрозуміла, що все реальне. 
Вона згадала, як цілу ніч розмовляла з Джеєм, вдивляючись у зоряне небо, а тоді заснула на плечі хлопця...

Кейт стрепенулась і різко відкрила очі. Вона все ще знаходилась посеред лісу, коло озера, і надворі уже було доволі світло. Дівчина швидко піднялась і, побачивши на телефоні, котра зараз година, жахнулась:

- О, ні... - вона забігала зі сторону в сторону, думаючи що робити, - дідько!

- Кейті, щось сталося? - сонним голосом проворчав Джей, з цікавістю дивлячись на дівчину.

- Так, через десять хвилин я вже маю снідати з батьками й вирушати до школи, - вона подивилась навколо, не знаючи куди йти, - Джей, швидше виведи мене звідси!

- Не переймайся ти так, подумаєш, запізнишся в школу.

- Знущаєшся!? - крикнула вона й потянула хлопця за руку, намагаючись його підняти. - Ну, Джей, давай, вставай!

- Е-е, ні, - посміхнувся він та потянувши Кейт за руку, спіймав її у свої обійми, - ти не зможеш від мене втекти.

- Джей, відпусти! - заблагала дівчина. - Якщо я через десять хвилин не вийду з кімнати, то це тобі доведеться втікати від моїх батьків. Так що, якщо ти хочеш ще раз мене побачи...

Та хлопець не дозволив їй закінчити, заткнувши легким поцілунком.

- Ну ось, тепер можна бігти, - відповів він, відсторонившись від Кейт. 
Вони швидко піднялись й попрямували геть з лісу, востаннє кинувши погляд на спокійну галявину, де їм так кортіло зостатись ще на мить.

- Ну що ж, тоді до вечора, - посміхнувся Джей, сидячи на підвіконні й спостерігаючи за метушньою Кейт.

- Так, до вечора, - мрійливо відповіла вона, проводячи поглядом фігуру хлопця, котрий вже за мить зникнув, зістрибнувши з вікна.

Кейт засмутилася, адже їй знову потрібно повертатись в ненависні будні. Та все-таки сидячи на уроці й згадуючи Джея, усмішка не покидала лиця дівчини й все навколо здавалось вже не таким жахливим...

- Чого це ти така щаслива? - раптом спіймала Кейт допитливий погляд Лінди.

- Та нічого особливого, - відмахнулась дівчина, почервонівши й не бажаючи ділитись цим з подругами, - просто задумалась.

- Ну і про що думаєш, що аж з'являється така посмішка та рум'янець, - долучилася до розмови Міранда, - чи, може, про кого..?

- Ой, наша Кейт закохалася! - всплеснула в долоні Лін, й подруги засміялись.

- Тихіше, ми ж на уроці. - заспокоїла дівчат Кейтлін, але їм було все одно на присутнього вчителя. Вона розізлилась на себе, адже не змогла приховати власні емоції, що з легкістю робила раніше. Що ж зараз змінилось? - Досить! Це взагалі не ваша справа.

- Ой, ну добре. Я, до речі, все вам розповідаю, - буркнула Лін та швидко перевела тему розмови, - Я так схвильована перед сьогоднішньою вечіркою! Після школи ви мусите поїхати до мене та допомогти обрати наряд.

- Ем... Мені необхідно забігти додому... - почала Кейт розуміючи, що не хоче їхати до Лінди та цілий день провести там. -... Взяти необхідні речі для вечірки.

- Ні, ми всі відразу поїдемо до мене, - не відступала Лін, - впевнена, що знайду необхідний одяг для тебе...

- Знаєш, подруго, - перебила Кейт, повертаючи свою егоїстичну поведінку, якраз для таких випадків, - не думаю, що у твоєму гардеробі знайдеться плаття, яке я захочу одягти. Тому я прийду до тебе лише на саму вечірку, - і почувши дзвінок, що сповіщав про закінчення уроку, Кейт брехливо посміхнулась та вийшла з класу.

Вона розгнівалась на те, що вже з самого ранку їй зіпсувати такий чудовий настрій. Дівчина намагалась цілий шкільний день уникати спілкування з оточуючими. Повернувшись додому, зраділа, що нікого не було й вона залишилась з собою наодинці. Приймавши душ, насолоджувалась звучанням власного голосу й намагалась набратись сил, адже вечір обійцяв бути напруженим. Дівчина одяглась у домашній одяг, котрий захопила з собою у ванну кімнату та вийшла, вже не злякавшись знайомого кошлатого волосся у вікні.

- Привіт, - посміхнувся Джей, запригуючи до кімнати.

- Привіт, - з широкою посмішкою відповіла Кейт і в цю ж мить отримала швидкий поцілунок від хлопця. - Я думала, ти прийдеш пізніше.

- Якщо хочеш, я можу піти...

- Та, ні, - відмовила дівчина, -  я не проти компанії. - підморгнула вона та вмостилась на ліжку. Джей запригнув туди ж та серйозно глянув на Кейт.

- Заспівай мені, - раптом мовив він.

- Що? - занервувала дівчина, не знаючи як відповісти.

- Заспівай для мене, Кейті, - знову заблагав хлопець, не відводячи погляду від очей дівчини.

- Джей, я... - розгубилась вона. Кейт ніколи ще не співала для когось.

- В тебе чудовий голос, невже ти проти поділитись цим зі мною?

Ще мить Кейтлін мовчала, не знаючи як вчинити, а тоді у просторах кімнати рознісся тихий, милозвучний голос. Дівчина співала, вливаючи у пісню всі емоції та почуття, витягуючи кожну ноту, і це звучало просто чарівно. 
Коли навколо знову запанувала тиша, Кейт і не помітила, що сиділа з закритими очима, а розплющивши їх, зустріла пильний погляд темних очей Джея.

- Це було просто... неймовірно, - шоковано видихнув хлопець, - ні, навіть краще, чим неймовірно, я... я навіть не можу підібрати слів.

- Ем... - запнулась дівчина, не очікуючи, що вона настільки може вразити Джея, - Дякую..?

- Чому... Кейті, чому ти ніколи нікому не розповідала про такий талант іншим?

- З чого ти взяв, що ніхто не знає про те, що я співаю? - насторожено запитала дівчина.

- Просто, здогадався, - якось дивно посміхнувся Джей, - впевнений, що колись ти станеш неперевершеною співачкою.

- Я? - розсміялась Кейт під нічого не розуміючий погляд хлопця.

- Так, ти цілком спроможна добитись цього.

- Не в моїй реальності, - вже з сумом пояснила Кейт, - батьки ніколи не дозволять мені стати співачкою. Я повинна йти їхнім шляхом і в майбутньому працювати в тій самій сфері.