Розділ 16. Шпигуни під прикриттям

Северин продовжував сигналити фарами, даючи зрозуміти, що хоче, аби ми зупинились. Марк так і зробив: увімкнув аварійку й з’їхав на узбіччя. Авто Северина припаркувалося позаду, і він одразу вийшов. Ми теж вийшли й рушили йому назустріч, хоча в мені щось непокоїло: «Як він відреагує на те, що я в машині Марка?»

— Привіт, Северине, — першим озвався Марк. — Я саме підвозив Бажену після групової зустрічі.

— Привіт. Це, звісно, мило з твого боку, але далі я сам її довезу, — Северин намагався зберігати спокій, але невдоволення проривалося в кожному русі, і це мене насторожило.

— Я сама вирішую, як мені добиратись додому, — роздратовано відповіла я. — І, здається, я все більше схиляюся до ідеї поїздки автобусом.

— Гей, навіщо ця драма? — втрутився Марк, розвівши руки, наче намагаючись розняти боксерів. — Северине, насправді добре, що ти нас зупинив. Є справа, у якій без тебе не обійтись.

Він коротко переповів план: треба з’ясувати, чи з’явиться знову та жінка, поки його батько буде вдома сам. І якщо так — зафіксувати її на відео. Але так, щоб не викликати підозр.

— Бажена вже погодилась, але ж не годиться дівчині ховатися в кущах, правда ж? — усміхнувся Марк, намагаючись пом'якшити реакцію Северина. — Тому, будь другом, виручи — побудь із Баженою в машині. Мій батько тебе не знає, як і твоє авто, тож все має пройти гладко.

— Хм… — задумливо протягнув Северин. — Добре. Але не за просто так.

— Звісно, — натягнуто всміхнувся Марк.

Отже, авантюра була узгоджена, і план перейшов у фазу реалізації. У суботу зранку за мною заїхав Северин і ми чекали на сигнал від Марка.

— Подобається твій підхід. Навіть темні окуляри вдягла, — підколов Северин.

— Бо його батьки знають, як я виглядаю, — буркнула я. — Камуфляж — наше все.

— Ти знайома з його батьками? — здивовано поцікавився він.

— Та був один епізод, — знизала плечима. — Повертала сукню… випадково з ними перетнулася.

— То ти була в нього вдома? 

— А це вже схоже на допит, — скептично підняла я брову.

— Просто цікаво… наскільки ви близькі.

У цей момент задзвонив телефон — Марк дав сигнал. Северин завів двигун, і ми поїхали до будинку Марка.

Спершу нічого не відбувалося. Але згодом дійсно приїхала та сама машина. З неї вийшла вже знайома мені жінка — в стриманому, але вишуканому діловому образі, з папкою в руках. Я миттєво ввімкнула камеру й почала знімати, але всі кадри були зняті зі спини. Ми вирішили зачекати, поки вона вийде з будинку й повертатиметься до машини.

На щастя, довго чекати не довелося. За пів години вона вже залишала будинок Марка. Ми переглянулися.

«Невже так швидко?»

Проте часу було обмаль, тож я швидко переборола своє здивування і дістала телефон. Від хвилювання пальці тремтіли, а руки до кінця не слухались — права на помилку не було. Я знімала відео, робила фото, наближала, фотографувала машину й номерні знаки — усе, що могло знадобитися Маркові. Минуло кілька хвилин — і від жінки вже й слід простив. Ми з Северином видихнули, а я почала гортати галерею.

— Є! Ура! — вигукнула я з полегшенням, побачивши вдалі кадри.

— Я знаю, хто вона, — озвався Северин.

Його голос, наче грім серед ясного неба, змусив мене завмерти.

— В сенсі знаєш? — я підвела на нього погляд, відриваючись від екрана.

— Відкрий фото машини. Збільши.

Я послухалась. На вікні виднівся номер телефону та напис: «Сімейний адвокат». Від несподіванки я прикрила рот рукою.

— Здається, в батьків Марка не все гладко, — тихо мовив Северин.

— Так… — майже беззвучно вимовила я.

І раптом — стукіт у вікно.

Я різко обернулась. У бічне скло заглядав батько Марка. Очевидно, присутність чужої машини, яка довго стояла неподалік, здалася йому підозрілою. Вікна були добре затоновані, тож він вирішив обійти авто до лобового скла, яке було повністю прозорим.

«Чорт».

Серце шалено гупало. Я відчула себе шпигункою, яку застали на місці злочину.

— Підіграй, — прошепотів Северин і раптово притягнув мене до себе.

Усе сталося в одну мить. Його рука стиснула мою шию, наблизивши ще ближче, а губи рішуче торкнулися моїх, лишаючи на них палкі вологі сліди.

Мозок не встиг нічого осмислити, як тіло вже спалахнуло. Гаряча хвиля розлилася під шкірою, змусивши мене покритися мурашками.

«Потрібно вдавати пару. Це частина плану. Підіграти… просто підіграти…» — повторювала я собі, мов мантру.

На мить я заплющила очі, відганяючи думки. Лишився тільки поцілунок. І жар, що ширився кожною клітиною.

— Все. Він пішов, — прошепотів Северин, провів долонею по моїй спині до талії й зрештою відпустив.

Він поглянув на мене й засміявся:

— Але ж ти почервоніла! І не кажи, що тобі не сподобалось.

Я схопилася за щоки, ніби це могло приховати мій стан.

— Я… скоріше перенервувала, — спробувала я заперечити. — І обов’язково було цілувати по-справжньому?

— Ціль була проста — переконати, що ми закохана парочка, яка сховалась подалі від зайвих очей, — знизав плечима Северин. — І, як бачиш, це спрацювало. Батько Марка пішов.

Він самовдоволено підморгнув, після чого завів двигун — саме час забиратися. Тим часом я вже надсилала Маркові фото й відео, особливо звертаючи його увагу на номер телефону й напис на вікні машини.

Саме так, не знаючи того, я стала свідком початку незворотних змін у житті Марка.