Розділ 14. Фіктивне "ми"

Ранок почався з реву двигуна у дворі моєї п’ятиповерхівки. Ледве протерши очі й зав’язавши волосся в недбалий пучок, я з цікавістю визирнула у вікно — внизу металево відблискувала машина Северина. Він затягувався сигаретою, а побачивши мене, махнув рукою, мовляв, спускайся.

Не маючи часу навіть як слід привести себе до ладу, я вибігла надвір. Северин окинув мене поглядом з ніг до голови й затягнуто видихнув дим.

— Мила піжамка з котиками. Сексуально.

Я нервово озирнулась, чи не чує хтось із сусідів. Потім штовхнула його в плече.

— Слідкуй за тим, що говориш! — прошипіла я.

— Я тут подумав… — почав він, повністю ігноруючи попереднє. — Ти ж хочеш довести Марисі, що не становиш конкуренції? Тоді давай зустрічатися. Так Марк забуде про тебе, а Марися заспокоїться. Хіба не цього ти прагнеш?

Я розгублено дивилась на нього, не вірячи в те, що чую.

«Зустрічатися з ним? Це ж має спрацювати… але якою ціною?»

— Ти ж маєш на увазі, ну, для вигляду? — обережно уточнила я.

— Ні, по-справжньому. А чого ні? — його брови піднялись. — Ми ж не шлюб беремо. Якщо не піде — розійдемося. А якщо піде? Може, ще й гарна пара з нас вийде.

Він видихнув дим убік і самозадоволено посміхнувся.

— Я не зустрічаюся з тими, хто палить як паротяг, — відповіла я з досадою.

— Як скажеш, — хмикнув Северин, кинувши сигарету й роздавивши її ногою. — Не палю.

Він чекав відповіді, але я не могла так просто її дати. З одного боку, це могло змінити ситуацію з Марисею в кращу сторону. З іншого — чи не зраджую я себе? І взагалі… що я відчуваю до Северина?

— Добре, — нарешті сказав він, — почнемо “для вигляду”, якщо так тобі легше. Жодних зобов’язань. Я нічого не вимагаю.

Я глибоко зітхнула, закотила очі… але врешті кивнула. Северин усміхнувся — його настрій явно покращився.

— Даю тобі десять хвилин — і виходь до машини.

— Що? — не зрозуміла я.

— Дев’ять.

Я кинулась до кімнати, на ходу переодягалася, похапцем нафарбувалася, кинула все в рюкзак. Визирнула у вікно — Северин показово вказував на годинник на запʼясті. Я надула щоки, роздратовано промовивши губами: «Вже йду!», з чітким акцентом на кожній літері.

Северин зустрів мене з самовдоволеною усмішкою.

— Отак краще, — бадьоро мовив, відкриваючи дверцята машини.

Він поклав мій рюкзак на заднє сидіння, а потім повільно почав пристібати мені пасок безпеки, нахилившись аж впритул. Кутик його рота задоволено піднявся.

— Припини, — прошепотіла я, злегка відштовхуючи його.

— Звикнеш, — промовив Северин і натиснув на газ.

Ми мчали в сторону університету і я думала про те, чого очікувати від мого вибору. Яка буде реакція Марка? Чи допоможе це зблизити нас з Марисею? І в решті-решт… чи переросте наша затія з Северином у щось більше?

— Вибач, що вскипів вчора і поїхав, — винувато мовив Северин.

— Нічого, — заспокоїла я. — Але ж я думала, що ти образився. Чому несподівано запропонував…ну, бути разом?

— Все чесно: ти скористалася вчора мною, чому ж мені не скористатися тобою? — рівним, злегка лякаючим голосом пояснив він.

— В сенсі скористатися? — збентежего перепитала я.

— Ну… — протягнув він, пробігши очима по моєму тілу.

Я інстиктивно схрестила руки і вигукнула «Гей!»

— Та жартую, — запевнив Северин. — Я ж не приховував, що ти мені сподобалась, а тут така нагода. І ти і я в плюсі, то ж чому б і ні. А ось і університет!

Ми припаркувались на парковці, повз проходили інші студенти і перешіптувались. Северин протягнув мені руку, я невпевнено взялась за неї.

— Я хотів твій ранець понести, але так навіть краще, — він стиснув мою руку ще дужче, а іншою підхватив ранець, закинувши собі на плече. 

Ми йшли в сторону входу в корпус, і я відчувала, як починаю схвильовано потіти. Я ловила погляди на нас, мені було ніяково йти з ним ось так за руку по території, а ще я підсвідомо боялась, що нас побачить Марк… я відчувала вину. Але чому?…

— Ммм, така волога долонька, — підколов Северин, після чого я забрала руку. — Гей, я ж жартую! Ти чого?

— Давай краще так, — настояла я.

— Добре, давай поки так, — слухняно погодився він.

Він провів мене до аудиторії. Щойно ми переступили поріг, усі миттєво припинили свої справи — погляди звернулися до нас.

Северин обережно поставив мій ранець, потім підняв мою руку й демонстративно сплів наші пальці.

— Побачимось, люба, — прошепотів він мені на вухо з такою інтонацією, що це ніжне слово прозвучало майже як насмішка.

Він вийшов з аудиторії — і одразу здійнявся гул. Хтось вигукував, хтось перешіптувався, сипались запитання. Я лише опускала очі й мовчки хитала головою, уникаючи будь-яких пояснень.

Коли нарешті стало тихо, я підняла голову — і наштовхнулася на погляд Марка. Він не відводив очей. Я здалась першою. Проте весь час пари відчувала, як він ніби спопеляє мене зсередини.

— Також звертаю вашу увагу: на завершення групового проєкту у вас є два тижні, — повідомила професорка в кінці пари. — Тепер я поділю вас на групи по четверо.

Так я опинилася в групі з Марком. Марисю ж визначили до іншої.

Після заняття, поки всі збирали речі, я підійшла до викладачки:

— У мене є запитання…

— Слухаю, — кивнула вона.

— А можна помінятись місцями з кимось з іншої групи?

— Сонечко, треба було говорити раніше, — відповіла вона, вже натягуючи куртку. — Список затверджено, і я не буду влаштовувати перестановки. Сьогодні ти, завтра інші — і почнеться хаос. Ви ж дорослі люди. Навчіться знаходити спільну мову. Добре?

Вона кинула в мою сторону вимушену посмішку й вийшла з аудиторії.

— Вау. Не віриться, що я тобі аж настільки противний, — почувся голос за спиною.

— Марк… це не так, — вирвалось у мене. — Я просто хотіла бути з Марисею в групі.

— Справді? — іронічно підняв він брову. — А мені здавалося, ви останнім часом майже не спілкуєтесь.