Епілог

  Десять років потому, у 1490 році, фрай Алонсо де Мендоса, який досяг високої посади у ордені домініканців, сидів у своїй келії у монастирі Сарагоси. Перед ним горіла товста жовта свічка і лежала Біблія, відкрита на Діяннях Апостолів.

  Але він відволікся від читання і від роздумів над словом Божим. Напередодні він дізнався про новий випадок ритуального дітовбивства у містечку Ла Гуардія, близ Толедо.

  Знову у вбивстві дитини звинуватили євреїв, і знову у розслідуванні брав участь фрай Фернандо де Санто Домінго. Фрай Фернандо в останні роки став відомим. Він написав трактат проти іудеїв, який давали вивчати послушникам, які готувалися прийняти постриг у ордені Святого Домініка.

  Фрай Алонсо дізнався про подробиці справи.

  Начебто мале та невинне дитя, яке ледве навчилося ходити, сиділо біля брами Прощення собору Святої Марії у Толедо. Фрай Алонсо добре пам’ятав і браму, і сам величний собор. Двоє братів євреїв на прізвище Франко викрали дитину і повезли її у містечко Ла Гуардія. У Святу п’ятницю, в день коли був розп’ятий Ісус Христос, вони проробили те ж саме з викраденою дитиною.

  Злочинців було одинадцять: п’ять євреїв та шість «нових християн», які таємно повернулися до колишньої віри.

  Вони розіп’яли хлопчика, а перед тим били його батогами та вдягнули йому на голову терновий вінок. А наприкінці вирізали йому серце, щоб змочити кров’ю облатки, вкрадені у церкві. З тими облатками вони хотіли провести страшний ритуал: зробити так, щоб усі християни повмирали. Але, на щастя, це їм не вдалося. Їх викрили, бо від облатки, яку вони сховали серед сторінок книги, йшло божественне сяйво. Зовсім як у випадку святого хлопчика Домінгіто з Сарагоси.

  І ось тепер одинадцять чоловіків, звинувачених у вбивстві, предстали перед судом Інквізиції. Звісно, вони призналися у злочині під тортурами. Хоча один з них, Йосеф Франко, кричав на суді, нібито це звинувачення – найбільша брехня у світі. Усіх приговорили до спалення. А хлопчика з Ла Гуардії признали святим. Вже складали пісеньки на його честь. А біля брами собору Святої Марії намалювали фреску, яка зображувала мученицьку смерть дитини.

  Але найдивнішим у всій цій історії було те, що тіла хлопчика ніколи не знайшли! Не могли навіть назвати його ім’я. Одні казали, що вбиту дитину звали Хосе; інші запевнювали, начебто його ім’я – Крістобаль. Називали імена його батьків, але ніхто з жителів Толедо не міг їх пригадати. Хоча усі впевнено переповідали історію про чудо: казали, нібито мати хлопчика, сліпа від народження, прозріла в мить його смерті.

  Не знали навіть, коли саме було вчинене ритуальне вбивство. Начебто кілька років тому, але точно не відомо.

  Фрай Алонсо схопився за голову, коли дізнався про подробиці. Він зрозумів, що такого хлопчика ніколи не існувало, і ніхто його не вбивав. Уся ця історія була ретельно вигадана, до найменших деталей, для того, щоб можна було створити культ святого хлопчика. А головне – щоб можна було звинувати євреїв у страшному злочині і вигнати їх з християнських королівств Іспанії.

  Мабуть Торквемада, який стояв за цією справою, щиро вірив, що рятує Іспанію та усю християнську віру. Фрай Алонсо тримався іншої думки. Він був добрим католиком, але розумів, що кожен має право сповідати віру батьків. Коли вже так сталося, що Іспанію вважають батьківщиною як християни, так і маври, і євреї, то найкраще цим народам жити у мирі. Але також він розумів, що настали непевні часи. І що християни вважають, що мають право повернути собі землі, які належали їм до мусульманської навали, і встановити на тих землях свої порядки.  

  Фрай Алонсо дбав про славу церкви. Він вважав, що вигадки шкодять їй. Але було вже пізно: церква Іспанії звернула туди, куди її вів Торквемада.

Кінець.