Частина 39

  Просторе приміщення потопало у напівтемряві, ледве розведеному тремтячим полум'ям воскових свічок. За старим розхитаним скрипторіумом, що стояв біля стіни, схилився чоловік з виснаженим сухим обличчям. Величезний срібний хрест прикрашав просту домініканську чорно-білу рясу. Довгі вузлуваті пальці тримали гусяче перо. Це був фрай Фернандо де Санто Домінго, високопоставлений член ордену Святого Домініка та довірена особа самого Великого Інквізитора Кастилії, Томаса де Торквемади. Саме йому довірили розслідування прикрого вбивства, яке сталося у Толедо під час візиту королеви доньї Ізабелли Кастильської та її чоловіка дона Фернандо Арагонського.

  Справа про вбивство була дуже важливою. Якщо виявиться, що дитину вбили з релігійних причин, то її смерть можна використати на благо Католицької церкви.

  Почувши гомін, фрай Фернандо підвів голову. Чотири стражники у жовто-червоних смугастих каптанах привели бранця. Домініканець оглянув нещасного і криво посміхнувся. Заарештований був одягнений у вбрання, пошите із добротного темно-зеленого сукна з фіолетовими смугами. На ногах – зручне і м’яке шкіряне взуття. Але поверх зелених панчох – грубі кайдани. А делікатні та чисті руки з довгими гнучкими пальцями, явно не звиклі до важкої праці, зв’язані мотузкою. Круглий головний убір, такий самий, як носили знатні ідальго при королівському дворі, прикрашався фіалковим шарфом, схопленим золотою пряжкою. Одяг та манери ясно говорили про багатство заарештованого. А обличчя з великим кістлявим носом та зеленаво-карими блискучими очима натякало на його єврейське походження. Тонкі губи єврея скривилися у гримасі страху, який він намагався приховати.

  - Як твоє ім'я? – урочисто запитав фрай Фернандо.

  Писар, що незручно скорчився на ослончику біля дубового столу, приготувався записувати. Але арештант тільки налякано пересмикнувся і продовжував мовчати, наче не знав відповіді на таке просте запитання.

  - Як твоє ім'я? – нетерпляче повторив чернець і ледь помітно кивнув одному із стражників. Рудоволосий здоровань у смугастому каптані обережно вколов заарештованого у спину алебардою.

  - При хрещенні мені дали ім'я Педро Пералес, – здавлено прохрипів єврей.

  - Мені вже відомо, що ти вихрест, – зневажливо пробурмотів фрай Фернандо. Він підсвідомо ненавидів цього молодого чоловіка, який мав сумнівне походження, але жив у достатку, недоступному для багатьох справжніх християн. Та що там казати! Не кожен ідальго має такі гроші. Деякі дворяни такі вже обдрипанці, що на них гидко дивитися...

  Педро опустив голову і роздивлявся брудну підлогу. Лише половину дня провів він у казематі, але страшно змучився. Вдень його заарештували, а ввечері повели на допит. А здавалося, ніби минуле життя було так давно...

  Суворий голос домініканця висмикнув його з роздумів.

  - Яке твої справжнє ім’я? Те, яке ти отримав при народженні, – запитував фрай Фернандо.

  - Раніше мене звали Самуель Леві, – Педро згадав дитинство, проведене у Худерії. Обмежений простір, за який так важко було вийти. Важка брама, яка зачинялася і відчинялася у певні години... Як він зрадів, коли безмежний християнський світ прийняв його. Хоча довелося заплатити високу ціну: зректися звичного життя і власного імені.

  - Як давно ти вступив у лоно Святої Католицької церкви?

  - Років дванадцять тому, – після хвилинного роздуму відповів Педро. – Тоді я був ще підлітком.

  - І всі ці дванадцять років ти дотримувався заповідей Господніх? Ходив до церкви у неділю та великі релігійні свята? Визнавав догмати католицької віри? Причащався хлібом і вином як тілом і кров'ю Христовою? Ну ж бо, відповідай!.. – фрай Фернандо з гуркотом підвівся з-за скрипторіуму і вп'явся блакитними допитливими очима в посіріле обличчя хрещеного єврея.

  - Так... – ледь чутно видихнув той.

  - Ти брешеш! – тріумфально вигукнув фрай Фернандо. - Ти, мерзенний викрест, підло і нахабно брешеш! Я стежу за тобою, відколи ти переступив поріг цієї каплиці. На стіні висить велике розп’яття – зображення нащого Господа Ісуса Христа. А ти навіть не подумав схилити перед ним коліно і перехреститися!

  Педро приречено здригнувся і заплющив очі. Потім сумно усміхнувся і промовив:

  - Я навіть не помітив, що я у каплиці. Це приміщення, куди мене привели зі зв’язаними руками та ногами, закутими у кайдани, здалося мені в'язницею.

  Фрай Фернандо примружив очі, в яких знову спалахнула ненависть. Жовна під сухою жовтуватою шкірою швидко заворушилися, як завжди, коли він сердився або нервував.

  - А ти заслужив на в'язницю? – зміїна посмішка розтягла губи домініканця. – У чому твоя вина?

  - Я не знаю, – похмуро відповів Педро. – Я не винен ні в якому злочині.

 Фрай Фернандо іронічно посміхнувся і наказовим жестом простягнув убік суху жилисту руку. Писар улесливо вклав йому у долоню сувій жовтавого пергаменту.

  - Я розповім тобі про твою вину! – сталевий голос інквізитора багаторазовою луною пролунав під напівкруглим склепінням каплиці.

  Педро інстинктивно напружився: звучний голос, що виходив з такого кволого, миршавого тіла, пролунав для єврея похоронним дзвоном.

  - Педро Пералес, торговець тканинами, що мешкає на кальє Меркадо, ти звинувачуєшся в єресі іудейства! – вигукнув фрай Фернандо, зазираючи у пергамент. – Квітня двадцять четвертого дня цього року ти разом з іншими іудеями святкував суботу за єврейським звичаєм у печері, за мурами міста Толедо.