Частина 38

  У Педро все було приготоване для втечі. Він подбав про матір. Сеньора Мануела виїхала з міста у супроводі вірної людини, з євреїв. Вона мала перебути кілька тижнів у безпечному місці, аж поки син не влаштується у Гранаді і не викличе її листом.

  Педро вже переправив частину грошей до знайомих, яким довіряв. Євреї завжди допомагають один одному у таких випадках. Для них це можливість вижити серед чужих. Решту золотих подвійних ескудо він поклав у скриньку, яку заховав серед одягу у торбі, зплетеній з вовни. Йому здавалося, що ніхто не зверне уваги на ту бідняцьку торбу і не здогадається, що у ній схований справжній скарб.

  Завтра вранці він накине ту торбу на шию вірному віслюку, який уже кілька років слухняно возив його по кам’янистих, покритих рудуватою пилюкою та порослих чабрецем і розмарином дорогах. І, коли годинник з собору Санта Марія проб’є дев’яту ранку, вийде з будинку, начебто для недовгої подорожі, а насправді – щоб ніколи більше не повернутися до Толедо. Це місто останнім часом стало небезпечним для євреїв, а особливо – для таких, як він: вихрестів, які таємно сповідали колишню віру.

  За містом на нього чекатиме Віоланте. Педро вже домовився з коханою про час та місце зустрічі, та купив для неї сірого віслюка. Потім, коли вони від’їдуть подалі від Толедо, то пересядуть на коней, щоб їхати швидше. Педро наготував одяг для подорожі і широкий крислатий капелюх, який захищатиме від палючого сонця. Тепер залишалося тільки чекати та мріяти. Яке щастя, що Віоланте приходила до нього щоночі відтоді, як він дізнався, що вона насправді не померла. Він солодко здригався, коли згадував про ті ночі, повні пестощів. Шкода, що їх було так мало. Можна порахувати на пальцях однієї руки. Одна втіха: коли вони доберуться до Гранади, то оселяться разом до самої смерті.

  Педро ще раз перерахував гроші, перш ніж остаточно сховати їх у торбу. Як добре, що йому спало на думку попросити в борг у Хосе-м’ясника. Звісно, коли стане відомо про його втечу, м’ясник буде лютувати, але будинок через невиплату боргу перейде до нього. І вийде так, нібито Хосе купив той будинок у Педро. А тому торговець тканинами не відчував себе злочинцем. Навпаки, радів, що отримав гроші за будинок у такий хитрий спосіб. Інакше довелося б просто покинути житло напризволяще.

  У двері постукали. Педро відволікся від думок. Він хотів прикинутися, нібито його нема вдома, але на кухні бряжчала горщиками Хуаніта. Педро вирішив звільнити її в останній день, щоб не викликати зайвої підозри.

  Він швидко сховав торбу під ліжко, відчинив двері кімнати і гукнув служниці:

  - Хуано, йди подивися, хто прийшов.

  Хуана, витираючи фартуком червоні руки, подибала до дверей. Відчинила і відразу злякано відсахнулася. Зарепетувала:

  - Сеньоре Педро, тут за вами альгвасили прийшли.

  Альгвасили грубо відштовхнули служницю, так, що вона вдарилася спиною об побілену стіну і залишила на ній брудні плями, та вдерлися до зали. Педро, зосереджений, але спокійний зовні, вже спускався дерев’яними сходами. Він застібав на грудях одяг, пошитий з розкішної тканини темно-зеленого кольору з фіолетовими смугами на рукавах. Помітив серед альгвасилів начальника і ввічливо посміхнувся йому.

  - Маю честь вітати вас, доне Дієго де Айяла. Щось трапилося?

  - Трапилося, – сухо відповів дон Дієго. – І ви добре знаєте, що саме.

  Педро намагався пожартувати:

  - Можливо, вам не сподобалася тканина, яку ви купили у мене кілька тижнів тому? Навіть якщо так, то це не причина заарештовувати мене за участю доброї півдюжини альгвасилів. Я охоче поміняю вам тканину на ту, яка припаде вам до вподоби. І навіть зроблю знижку, бо такий невтомний охоронник нашого спокою, як ви, шановний доне Дієго, заслуговує на це.

  - Не намагайтеся спокусити мене ні знижками, ні подарунками, сеньоре Педро. Краще признайтеся відразу у скоєному злочині. Так буде легше і для вас, і для нас.

Торговець посерйознішав:

  - Про який злочин йде мова? Невже я обдурив клієнта? Недоміряв тканину? Продав дешевий відріз по завищеній ціні? Не заплатив податків? Доне Дієго, ви знаєте, що у мене репутація чесного торговця, напрацьована роками. Було б дурістю втрачати її через хитрощі, до яких вдаються інші торговці.

  - Ні, на вас не поступило жодної скарги.

  - Тоді що сталося? Не розумію! – Педро здивовано повів рукою у бік альгвасилів, які вишикувалися вздовж стіни. Їх обличчя були наче кам’яні. Вони чекали на наказ дона Дієго.

  - Ну що ж... – скрушно промовив ідальго. І тон його голосу відразу змінився на урочисто-суворий. Так глашатаї зачитують на площах королівські укази. – Педро Пералес, житель славного міста Толедо і торговець тканинами у тому ж місті, ви звинувачуєтеся у вбивстві дитини на ім’я Мігель Анхель Мартінес.

  - Я?! – приголомшено вигукнув Педро. – Бачить Бог, що немає моєї вини у смерті хлопчика. До того ж, я близький знайомий родини Мігеліто. У мене б рука не піднялася на брата моєї майбутньої дружини.

  - У справі вбивства буде проведено слідство. Якщо ви докажете, що невинні, то вас відпустять. У протилежному випадку – засудять до смерті.

  - Знаю я ваші суди, – пополотнів Педро. – Мало хто виходить з них живим. У вас є докази того, що той огидний злочин вчинив саме я?