Частина 35

  Через півгодини Педро вивів на прогулянку причепурену Каталіну. Вона була гладко причесана, вбрана в накрохмалену смугасту спідницю, яка шурхотіла при кожному кроці, і мала на плечах розшите покривало. Дівчина тримала юнака попід руку, як то роблять одружені пари, коли йдуть на ромерію або до церкви. Перехожі зачудовано поглядали на них, хоча чутка про те, що Хосе-м’ясник видає доньку за торговця тканинами поширилася серед сусідів.

  Педро підвів її до ятки. Тепер у нього працював підручним інший хлопець. Педро вирішив, що так буде краще. Ніхто не запідозрить, що він втік, поки в ятці вируватиме торгівля.

  - Вибирай, що тобі до вподоби, – торговець щедрим жестом повів рукою над морем різнокольорових тканин.

  - Я не вмію, – призналася вона. – Мені завжди мати вибирала одяг.

  - Я допоможу тобі.

  Педро вибрав для Каталіни тонку блакитну вовняну тканину. Відрізав стільки, скільки потрібно для сукні, згорнув і передав згорток Каталіні.  

  - Віднеси додому, а потім ми підемо до таверни, – порадив він.

  Каталіні подобалося гуляти з Педро. Єдине, чого їй не хотілося, це зустрітися з Хайме під час прогулянки. Вона б згоріла від сорому. Дівчина геть заплуталась у своїх почуттях і сама була не рада тому, як склалася ситуація. Вона заскочила до крамниці, нашвидку тицьнула матері подарунок, і вибігла на вулицю, щоб Педро довго не чекав її.

  До таверни вони йшли мовчки, втупившись у бруківку і не знаючи про що розмовляти. Педро привів дівчину у місце, в якому зараз було мало малолюдно. Всадовив за стіл у самому кутку, закрив плащем від цікавих очей і попросив пляшку червоного вина.

  Він уважно стежив за тим, як дівчина церемонно приклала до вуст глиняне горнятко і пила маленькими обережними ковтками. Дуже скоро терпке солодке вино розвеселило дівчину і вона почала усміхалася.

  Педро розповів кілька смішних історій, щоб завоювати довіру Каталіни. А потім раптом сказав:   

  - Не знаю, як почати розмову, Каталіно, але мушу вам сказати: якщо ми одружимося, то не будемо щасливі, бо між нами нема кохання.

  Дівчина від несподіванки здригнулася і пролила вино на сорочку. Червоні плями розплилися по білому полотні, начебто її поранили у самісіньке серце.

  - І без кохання люди живуть, – промовила вона. – А іноді, як кажуть, кохання зароджується від співжиття.

  - Ви – добра дівчина і я не можу вас обманювати. Скажу правду: я кохаю іншу.

Від образи у Каталіни гостро штрикнуло у грудях.

  - Вона вродлива? – запитала дівчина.

  Педро замріяно відповів:

  - Дуже!

  - Хто вона?

  - Неважливо. Просто дівчина, яку я кохаю і ніколи не перестану кохати.

  Ця відповідь боляче вразила Каталіну. Вона страждала, бо вважала себе негарною. Але, водночас, стало легше, бо сумніви зникли. Вона вже не вагалася, кого з двох вибрати, бо вибору вже не було. Каталіні лишався лише один хлопець, який любив її. Один в усьому світі, для кого вона хоч щось означала.

  - Я теж люблю іншого, – з ображеною гідністю відповіла вона.

А Педро зрадів:

  - Це ж чудово! Чому б вам не одружитися і жити щасливими?

  - Бо він бідний.

Каталіна відвернулася і дивилася в брудну стіну. Педро зрозумів.  

  - А я багатий, так? Тому ваш батько і вирішив влаштувати наш шлюб?

  - Так, – пропищала вона. Було соромно признаватися у справжній причині. А вагітність, як назло, нагадала про себе. Її ледве не вивернуло прямо на стіл.

  Педро не звертав на дівчину уваги. Він розмірковував, стиснувши губи у тонку риску.

  - Хто той чоловік? – нарешті наважився він на розпитування. – Чим займається? Я можу дати йому грошей, щоб він розпочав власну справу.

Каталіна зраділа.

  - Згода! – вигукнула вона. І пояснила довірливо: – Це Хайме, який колись працював у нашій крамниці. Батько прогнав його через мене.

  - Я пам’ятаю того хлопця. Він здається мені добрим і працьовитим. Ви складаєте гарну пару. Так, я дам вам грошей. Впевнений, що йому вдасться відкрити власну м’ясну крамницю. Він багато чому навчився у твого батька.

  - А я допоможу, – підхопила Каталіна. – Я теж навчилася робити ковбаси.

  Тепер вона відчувала себе вільніше. Педро теж радів, що справа виявилася простішою, ніж він думав. Треба було тільки відверто поговорити з Каталіною, і все владналося. Він відчув такий приплив дружніх почуттів, що навіть звернувся до дівчина на «ти», замість колишнього церемонного «ви».

  - Ходімо до мене, я дам тобі гроші. Тільки пообіцяй, що відкриєш все батькові через кілька днів після того, як я поїду у справах. Не раніше!

  - Я взагалі нічого не скажу батькові. Я його боюся, – прошепотіла Каталіна. – Краще я просто втечу з Хайме. Він мені давно пропонував. Але я не наважувалася, бо грошей не було. А красти в батька мені було страшно.