Частина 27

Розмова з Каталіною виявилася нелегкою.

Фрай Алонсо не без вагання увійшов у м’ясну крамницю. Він дав обітницю не їсти м’яса, а від ковбас та чорісо, що на гачках звисали зі стелі, так смачно пахло жиром, часником, перцем та цибулею.

Марія де лос Анхелес, яка сумно сиділа за прилавком, чекаючи на покупців, підвела голову і зашарілася.

-Це ви, фрай? Благословіть, – вона потягнулася з поцілунком до руки ченця.

Той осінив жінку знаком хреста і вдивився у  її змарніле обличчя. За останні кілька днів Марія де лос Анхелес постарішала на добрий десяток років. На смаглявому обличчі з’явилися зморшки. Воно стало схожим на зім’ятий папір. Чорна спідниця вже не обтягувала її зрілі форми, а теліпалася на схудлому тілі, як стара ганчірка, яку повісили сушитися на дереві. Руки жінки тремтіли, а з-під жалобного покривала вибивалися передчасно посивілі пасма.

- Ви знайшли вбивцю? – кволо запитала вона.

- Поки що ні, але слідство триває, – відповів фрай Алонсо.

- Чого ж ви прийшли? Бажаєте поговорити з моїм чоловіком? – здогадалася вона. – Зараз я його покличу. Він якраз свиней годує.

- Не з ним, а з вашою донькою.

- Навіщо? Що трапилося? – неприховано злякалася м’ясничиха.

- Хочу задати їй кілька питань. Ми заарештували Хайме, вашого колишнього робітника.

- Я, все ж таки, покличу чоловіка, – після вагання відповіла Марія де лос Анхелес. – Він – голова родини, йому й вирішувати.

Хосе-м’ясник з’явився хвилин за десять. Фрай Алонсо терпляче чекав, намагаючись тим часом покраще роздивитися крамницю. Хазяїн радо посміхнувся гостю. Але в його очах, над якими нависали набряклі повіки і чорні густі брови, майнула недовіра.

 - Сподіваюся, ви принесли добрі новини, фрай Алонсо? Той покидьок, та зміюка, яку я пригрів у своїй крамниці, признався у вбивстві?

- Не признався.

- Треба краще його допитати. Так, щоб кістки потрощилися, – похмуро порадив Хосе. – Я б ним зайнявся, якби мені позволили...

- У нас є навчені люди. А також – лікар, який слідкує за процесом і вчасно вставляє викручені руки й ноги, – пояснив фрай Алонсо.  – Хайме не признався. Хоча розповів немало цікавих речей.Чернець виразно подивився на м’ясника. Той не витримав і відвів погляд. Фрай Алонсо сказав:

- У мене є питання до твоєї доньки.

- Я відповім за неї. Як батько.

- На жаль, це неможливо, – з м’якою впевненістю заперечив фрай Алонсо. – Показання підручного Хайме Родрігеса записане писарем на папері. І до того паперу прикладена печатка. Ім’я Каталіни там згадується не раз. Розумієш, що це означає? Або її допитаю я, або дон Дієго де Айала.

- Краще ви, – відразу погодився Хайме-м’ясник. – Ви – духовна особа. Коли дізнаєтеся про сімейну таємницю, то не станете розповідати. Бо існує ж таємниця сповіді!

 - Не плутай допит зі сповіддю. Якщо мені стане відомо про злочин, я буду змушений розповісти.

- Моя донька непричетна до злочину! – злякано запричитав він. – Вона, дурепа, злигалася з тим Хайме, ось і вся її провина. А ви розумієте, який сором чекає на Каталіну, коли сусіди дізнаються.

- Поклич її, – фрай Алонсо перервав стогони м’ясника. – Повір, я не з тих, хто розпускає язика, навіть якщо мене не сковує таємниця сповіді.

Батько дозволив Каталіні порозмовляти з ченцем у садку, подалі від людських очей. Але попередив, щоб вона стежила за язиком. Збентежена та сором’язлива, відповідала вона на питання фрая Алонсо. Він зайшов здалеку, щоб викликати її довіру. Каталіна відповідала неуважно. Вона увесь час думала про своє і вертіла головою, начебто чорна вовняна хустка, яка хрестом перетинала груди і зав’язувалася на спині, муляла їй шию. Фрай Алонсо намагався обережно підійти до питання, яке його цікавило. Але Каталіна несподівано заговорила сама:

- Як там Хайме? Що з ним буде? – запитала вона і почервоніла від власного нахабства.

Фрай Алонсо потиснув плечима:

- Невідомо. Він поки що не признався у вбивстві.

Каталіна пополотніла:

- Поки що?..

- Якщо так нічого і не розповість, то на нього чекає допит з тортурами. Наші люди знають свою справу. Якщо він винен, то обов’язково признається.

- Він не винен! – рішуче вигукнула Каталіна.

- А ти звідки знаєш?

Дівчина злякано замовкла.

- Розповідай, що знаєш. Так буде краще, – порадив фрай Алонсо. – Слідству вже відомо, що ви були коханцями.

- Боже, який сором, – схлипнула Каталіна. – Ну що ж, якщо ви вже знаєте, то навіщо мовчати? Хайме не вбивця.

- Ти впевнена? Може, ти захищаєш коханця?

- Впевнена. У ніч, коли мого братика убили, ми з Хайме були разом.

- Разом... – задумався фрай Алонсо. – Де?

«Бо якщо за міськими мурами, то це не значить, що Хайме непричетний до злочину. Навпаки, у цьому випадку підозра лягає і на Каталіну», – так розмірковував він.