Частина 26

  Поховання Мігеліто, за яке платив король Фернандо, відбулося з належною пишністю. Його домовину, обкладену горою квітів, на плечах винесли з церкви вісім чоловіків. Перед труною несли велике розп’яття, а позаду йшов хор хлопчиків. Вдягнені в червоні дитячі ряски і білі мережані стихарі, ровесники забитого Мігеліто янгольськими голосами співали релігійних пісень. А дівчата розсипали на шляху процесії рожеві та білі квіткові пелюстки.

  Все виглядало чудово, але жителі Толедо – ті, що йшли за труною, і ті, що вибігали з будинків щоб подивитися на сумну процесію, – згадували Мігеліто і дивувалися. Чого це у церкві кажуть, нібито хлопчисько був святим?! Звісно, він не заслуговував, щоб його вбили. Але ж у Толедо кожен знає, яким бешкетником був син м’ясника. Ледве не кожному заподіяв шкоду занадто жвавий хлопчисько! Який з нього святий? Всі знають, якими повинні бути справжні святі.

  А через день фраю Фернандо де Санто Домінго доповіли, що батько вбитого хлопчика, замість того, щоб оплакувати сина, вирішив одружити доньку. Хосе-м’ясник ходив до священника своєї церкви і просив, щоб оголосили про майбутній шлюб Каталіни Мартінес та торговця Педро Пералеса.  

  - Оце така його скорбота?! – обурився чернець. – Вбивцю сина ще не знайшли, а він вже думає про плотські паскудства! Що там зі слідством? Знайшли винного? – звернувся він до дона Дієго та фрая Алонсо, яких приймав у кабінеті.  

  - Шукаємо, – відповів дон Дієго.      

  -Довго шукаєте. Король сердиться. Великий Інквізитор теж незадоволений. Як там єврейська версія? Підтвердилася? Вам відомо, як багато залежить від того...

  - Поки що не підтвердилася, – скрушно промовив дон Дієго. – Вчора ми заарештували Хайме, підручного м’ясника. Я допитав його.

  -І що? – стрепенувся фрай Фернандо.

  - Він не признався. Але, як на мене, той хлопець може бути вбивцею. По-перше: в ніч, коли сталося вбивство, він був за міськими мурами. Каже, начебто стеріг кіз свого нового хазяїна. 

  - Його хтось бачив?

  - В тому й справа, що ніхто, окрім кіз, – посміхнувся дон Дієго.

  - А причини вбивати у нього були?

  - Ще й які. Підручний признався, що збезчестив доньку м’ясника. За це його й вигнали.

  - Оце так новина! – вигукнув фрай Фернандо. – Я тільки що дізнався, що м’ясник видає доньку заміж за торговця з його вулиці! Ще й здивувався: чому такий поспішний шлюб? А чого тут дивуватися? У розбещеного бидла завжди так: спочатку грішать, валяються у бруді, як свині, а потім біжать до церкви, бо живіт вже груди підпирає!

  - Я знаю нареченого, – подав голос фрай Алонсо. – Він здався мені людиною чесною і порядною. Можливо, йому взагалі не відомо, що коїться за його спиною.

  - Можливо, – похмуро кивнув фрай Фернандо. – Розбещені дівки часто навішують свої гріхи на невинних чоловіків. Я б порадив вам допитати доньку м’ясника.

  - Можна й допитати, – погодився дон Дієго.

  І знову втрутився фрай Алонсо. Він знав, що допити іноді приймають несподіваний оборот. Йому стало шкода нерозумної Каталіни.   

  - Краще я порозмовляю з дівчиною, – запропонував він. – Мені вона розповість усе, як на сповіді.

  - Добре, – погодився фрай Домінго. – Бачу, що вельмишановний канонік фрай Педро Арбуес не даремно рекомендував вас.

  - До речі, мені спала на думку ще одна версія, яка може виявитися правдивою.

  - Розповідайте, фрай Алонсо, – фрай Фернандо зробив рукою запрошувальний жест. – Слухаємо вас.

  Дон Дієго теж старанно наморщив лоба. Так він показував, що готовий уважно слухати і обмірковувати прослухане.

  Фрай Алонсо промовив:

  - Я думаю про сліди, які ми знайшли біля печери.

  - З єврейською шестикутною зіркою, – підхопив дон Дієго. – Але, на жаль, ми так і не знайшли володаря черевиків.

  - Ні, я про інші сліди. Ми так захопилися єврейським взуттям, що забули про відбитки босих ніг.

  - Так, справді, – задумався начальник альгвасилів. – Якийсь босяк там, дійсно, потоптався. Хто б то міг бути? Може, волоцюжка або жебрак...

  - Або циган, – відповів фрай Алонсо. – Пам’ятаєте, що розповвіла молочарка? Мігеліто перед самим закриттям воріт посварився зі старим циганом. А той був босим...

  - Я знаю того цигана! – зрадів дон Дієго. – Це той самий старий, якого я не раз бачив на площі Сокодовер. Він грає на бубні циганці, яка завжди там танцює.

  - Здається, я теж його бачив.

  - Циганський табір знаходиться недалеко від міста, – дон Дієго підхопився зі стільця. – Треба зараз же піти туди і провести розслідування.  

  Обидва вони не звернули уваги на те, як змінилося обличчя фрая Фернандо. Він навіть схопився за серце, але відразу ж відсмикнув руку і випростався.

  - Я поїду з вами, – заявив він. – Хочу подивитися на власні очі, як відбувається розслідування.

  - Як побажаєте, – вклонився дон Дієго.

  - Але не зараз, – продовжував фрай Фернандо. – Години через три. Чекайте на мене біля брами Алькантара.